<<
>>

3.2. Правосуб'єктність учасників трудових правовідносин

Характерною ознакою трудових правовідносин є наявність досить широкого кола суб'єктів, які можуть бути їх учасниками. Комплексний характер структури трудових правовідносин фактично і породжує їх численний суб'єктний склад.

Що не вид тру-\ дових правовідносин — то нові суб'єкти. Але найхарактерніше Те, що майже в усіх видах трудових правовідносин незмінним учасником є роботодавець. Така універсальність його участі у трудових правовідносинах зумовлена насамперед тим, що самі трудові правовідносини виникають та існують у результаті реалізації власником (підприємцем) свого права найму робочої сили для досягнення поставленої мети. Тому решта учасників беруть

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Юридичний вісник України. — 1996. — № 48.

64

З Трудове право України

65

участь у трудових правовідносинах нібито задля задоволення інтересів роботодавця.

Усіх суб'єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи: головні і другорядні.

Головні — це такі суб'єкти, які відіграють у трудових правовідносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудових правовідносин. Серед головних суб'єктів можна виділити окремі підгрупи, що також відрізняються особливостями право-і вого становища. Першу підгрупу становлять так звані обов'язкові суб'єкти: роботодавці і працівники. Без їхньої участі трудові правовідносини взагалі не виникають.

Головних суб'єктів другої підгрупи можна умовно назвати допоміжними, їх специфіка полягає в тому, що, незалежно від наявності конкретних трудових правовідносин, такі суб'єкти існують, оскільки утворюються державою і покликані сприяти функціонуванню трудових правовідносин. Сюди можна віднести органи нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та органи зайнятості.

Третю підгрупу головних суб'єктів трудових правовідносин можна назвати факультативними, тому що їхня участь у трудових правовідносинах хоч і важлива, але не завжди обов'язкова та не є постійною. До таких суб'єктів належать виборні органи первинної профспілкової організації (профспілкові представники) або інші органи, уповноважені представляти найманих працівників у трудових правовідносинах.

Другорядними суб'єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж якщо їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб'єкти:'комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства; профспілкові об'єднання, а також суб'єкти, що можуть з'являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін. '

Звичайно, запропонована класифікація суб'єктів трудових правовідносин не позбавлена певних недоліків, однак для того, аби зрозуміти, наскільки численним складом учасників можуть

66

бути представлені такі правовідносини, ця класифікація може мати своє значення.

Отже, ознакою трудових правовідносин є широке коло учасників, які залежно від виду відносин взаємопов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Треба відзначити, що правове становище більшості з цих суб'єктів усе ще остаточно не з'ясовано. Потребують переосмислення проблеми правового статусу роботодавців в умовах зародження ринкових відносин. По-новому слід оцінити роль і значення трудових колективів, ураховуючи найманий характер праці у трудових правовідносинах. На жаль, чинне законодавство та й практика його застосування у багатьох випадках орієнтуються ще на старі радянські підходи до визначення цих та інших суб'єктів трудових правовідносин. Та перш ніж перейти до характеристики основних суб'єктів трудових правовідносин необхідно визначитися із підставами їх участі у цих відносинах, з'ясувати ті властивості, 'які дозволять їм вступати у них.

У теорії права з цього приводу зазначається, що у правових відносинах беруть участь люди та їх об'єднання, держава та її органи, підприємства, установи, громадські і релігійні організації. Але для того, щоб стати учасниками правовідносин, люди і організації повинні бути наділені певними властивостями, передбаченими законом. Сукупність цих властивостей утворює поняття суб'єкта права чи правосуб'єктності особи (організації). Отже, суб'єктами права є особи чи організації, за якими закон визнає особливу юридичну властивість (якість) правосуб'єктності, яка дає можливість брати участь у правовідносинах1.

Правосуб'єктність визначається переважно як поєднання трьох компонентів — правоздатності, дієздатності та'правового статусу, які і є тими властивостями, що ними має володіти кожен з учасників, у тому числі і трудових правовідносин2.

Першим елементом правосуб'єктності названо правоздатність особи. Це така властивість, яка характеризується здатністю особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Приблизно

Теория права и государства: Учебник / Под ред. Г. Н. Манова — М., 2 1996. — С. 133—134.

Бегичев Б. К. Трудовая правоспособность советских граждан. — М., 1972. - С. 64.

67

так вона визначається як загальною теорією права, так і галузевими правовими науками.

Відзначимо, що правоздатність — це не сума прав і обов'язків, а лише здатність мати права і обов'язки. Саме так її сформульовано і в Цивільному кодексі («здатність мати цивільні права і обов'язки»). Власне цивільно-правову юридичну концепцію визначення правоздатності помітили теоретики права і поклали в основу загального вчення про правосуб'єктність учасників правовідносин. Це видно і з характеристики тими ж теоретиками іншої властивості суб'єкта — дієздатності, зокрема, коли вони наголошують, що остання виникає «повною мірою з досягненням повноліття (18 років)»1. Насправді ж таке твердження справедливе лише для цивільного права, але не для інших галузей. Про дієздатність мова піде згодом, а тепер повернемось до правоздатності.

Правоздатність виникає у особи з моменту народження. Це положення загальновідоме у правничій науці. Проте правоздатність як специфічна властивість особи, як явище, що не залежить від волі і свідомості цієї особи, все ж не біологічна субстанція, а соціально-правова, яка існує тому, що у суспільстві наявне право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.» Незалежно від того, хоче така особа чи ні, вона не може відмовитися від своєї правоздатності, добровільно її відчужити чи якимось іншим способом позбутися. Вона є правоздатною від народження, є суб'єктом права саме тому, що право як загальносоціальне явище існує незалежно від будь-яких зовніпініх чинників. Якщо визначати правоздатність лише як здатність мати права і обов'язки (а не як самі права і обов'язки), то з позицій об'єктивного (спеціально-соціального, юридичного) права вона повинна визнаватися однаковою і рівною не тільки за усіма громадянами, а й за всіма людьми, особливо якщо ми маємо на увазі юридичне право як продукт правової держави. Давно минули ті часи, коли правоздатність визнавалася тільки за вільними громадянами і в ній відмовляли рабам, які, хоч і були людьми, але вважалися не суб'єкта-. ми, а лише об'єктами права.

Отже, характеризуючи суб'єктів правовідносин, немає жодної потреби вдаватися до з'ясування їх правоздатності. Усі потен-

1 Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Під ред. В. В. Копєйчикова. — К., 1997. — С 192.

68

тіійні учасники можливих правовідносин уже є правоздатними, є суб'єктами права від народження.

Другим елементом правосуб'єктності, як уже було показано, вважається дієздатність особи.

Дієздатність на відміну від правоздатності не виникає з моменту народження людини, а отже, не є категорією права у його загальносоціальному аспекті. Вона визначається у нормах спе-.ціально-соціального або юридичного права. І якщо правоздатність є однаковою і рівною для всіх людей, то дієздатність залежить вже від галузевої приналежності правовідносин: у цивільно-правових відносинах вона настає з 18 років, у кримінальних — з 16, трудових — також з 18 років. А у деяких випадках законом може бути встановлено спеціальні правила настання дієздатності. Наприклад, здатність своїми діями набути повноважень судді Конституційного Суду можлива тільки після досягнення 40 років; отримувати пенсію за віком на загальних підставах чоловікам можна тільки після 60 років. Отже, чинником, який має істотне значення для того, щоб суб'єкт права міг стати учасником правовідносин, є дієздатність, а не правоздатність. Дієздатність — це така властивість суб'єкта права, яка встановлена в законодавстві і завдяки якій він здатний реалізовувати свої юридичні права й обов'язки, тобто бути учасником правовідносин.

І нарешті, про правовий статус, який деякі вчені так само відносять до складових елементів правосуб'єктностГ.

' У сучасній юридичній літературі правовий статус визначають ;«к систему (сукупність) суб'єктивних юридичних прав та юридичних обов'язків особи1. Але всі ці вихідні, невід'ємні права і обов'язки, повноваження державних органів та посадових осіб встановлені у правових нормах, якими передбачені ці права та обов'язки, і які зрештою становлять собою правовий статус. Тому правовий статус — явище об'єктивної дійсності, що аж ніяк не характеризує суб'єкта права як учасника правовідносин, а скоріше, є середовищем, у якому суб'єкти права набувають ознак і стають суб'єктами правовідносин. Правовий статус особи існує безвідносно до конкретної особи. Людина ще не народилася, але правовий статус громадянина об'єктивно вже існує, він закріплений у Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. № 2235-ІП. З народженням особа вступає у пра-

Рабінович П. М. Цит. праця. — С 65.

69

вовідносини громадянства. Правовий статус примирної комісії, наприклад, визначено в законі, але як суб'єкта правовідносин її не існує аж поки не виникне потреба в її утворенні для вирішення трудового спору (конфлікту).

Отже, якщо звести все до спільного знаменника, скоротивши у визначенні правосуб'єктності такі величини, як правоздатність і правовий статус, то залишиться тільки дієздатність, яка, очевидно, й означатиме правосуб'єктність учасника правовідносин.

<< | >>
Источник: В. Я. Бурак, 3. Я. Козак, П. Д. Пилипенко, С. М. Сішчук, Т. П. Шевчук, І. М. Якушев. Трудове право України. 2004

Еще по теме 3.2. Правосуб'єктність учасників трудових правовідносин:

  1. § 4.4. Трудова правосуб'єктність підприємства, установи, організації
  2. § 4.3. Трудова правосуб'єктність власника підприємства, установи, організації або
  3. 3.5. Участь профспілок у трудових правовідносинах
  4. 3.1. Поняття трудових правовідносин та їх структура
  5. 3.4. Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин
  6. 3.3. Правове становище працівників у трудових правовідносинах
  7. 1.3. Метод правового регулювання трудових правовідносин
  8. Які є правові засоби індивідуалізації учасників товарного обігу, товарів і послуг?
  9. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ
  10. 2. Суб'єкти правовідносин
  11. ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТРУДОВИМ ПРАВОМ
  12. Тема: Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг
  13. Тема 21. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг
  14. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  15. Тема 21. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг
  16. 3. Об'єкти правовідносин
  17. 3. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин
  18. 3. Правовідносини з капітального будівництва
  19. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  20. § 1.3. Система трудового права і система трудового законодавства