<<
>>

§ 2. Особливості становлення політичних партій в Україні

Західної Європи і США соціальної держави, підвищенню миттєвого рівня працюючих за наймом верств населення, розширенню участі в управлінні державними справами робітників, селян, жінок та ін.
Сьогодні не зменшується значення ідеологічних чинників, одним з яких є класова ознака політичних партій і навпаки. Тому класова ознака політичних партій існуватиме доти, доки існуватимуть класи, соціальні прошарки, що мають свої інтереси, які відбивають політичні партії. Але як свідчить історичний досвід, абсолютизація цієї ознаки може призвести до деформації суспільних відносин, до зрощення правлячої партії і держави, перетворення першої на державну партію.

Висока роль політичних партій у формуванні та функціонуванні державної влади, у житті суспільства дала, по-перше, підстави політологу і видавцю довідника «Партії Західної Європи» Й. Рашке зробити висновок про те, що всі держави Західної Європи є партійними1; по-друге, можливість виявити чітко виражену тенденцію до правової інституціалізації політичних партій, тобто до перетворення їх «на правовий інститут шляхом дедалі ширшого регулювання правом комплексу відносин, пов'язаних з утворенням, організацією та діяльністю партій»2.

У зв'язку з цим в 1967 р. у ФРН було прийнято перший у світовій історії Закон «Про політичні партії».

В Україні, Росії, інших пострадянських державах слабкість демократичних традицій, соціальна інерція незалежності державної влади від суспільства, низька його структуриза-Ція, вкрай повільний розвиток національного підприємництва, зубожіння робітничого класу, інтелігенції й багатьох

Докладніше див.: Любин В. П. Политические партии на Западе й в России: сопоставимьі ли понятий? // Политические партии й движе-ния в России й на Западе: процесе формирования. Методи исследо-вания: Проблемно-тематический сб. — М., 1994.

— С. 17—18. Докладніше див.: Юдин Ю. А. Политические партии й право в совре-менном государстве. — М., 1998. — С. 5.

інших верств населення зумовлюють труднощі у розвитку політичних партій: відірваність багатьох з них від своєї соціальної бази, а часто і повна її відсутність; прагнення керівництва деяких політичних партій шукати опору не стільки у соціальному середовищі, скільки у владних структурах. Це породжує неспроможність політичних партій виконувати притаманні їм функції; несприйняття значною частиною населення політичних партій як політико-правових інституцій, необхідних для задоволення первинних потреб, реалізації громадянських, соціально-економічних, екологічних та інших прав. Водночас Конституція визначила Україну як демократичну державу. Така характеристика нашої країни є одним із найважливіших напрямів її модернізації1. Вона передбачає розвиток багатопартійності, чітке конституційно-правове регулювання статусу політичних партій.

Регламентація правового статусу політичних партій і громадських організацій започаткована Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. Партії тільки народжувалися, лише проявлялися їх ознаки, що відрізняло їх від громадських організацій. На тому етапі законодавець не виокремив регулювання їх статусу в окремому законі. Поряд з цим невпинний процес розвитку багатопартійності зумовив заходи, що сприяли підвищенню ролі партій у політичній системі України. Вже в Законі України «Про вибори народних депутатів України», який був прийнятий 18 листопада 1993 р., політичні партії визначалися як суб'єкти висування претендентів у кандидати в народні депутати України.

У 90-х роках XX ст. відбувся не тільки процес розвитку політичних партій, зростання їх ролі, а й формування атмосфери терпимості, яка є однією з найважливіших передумов дієвості такого принципу конституційного ладу, як політичний плюралізм. Це — розв'язання політичної кризи кінця 1994 — початку 1995 рр. шляхом прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України, що за своєю природою був правовим компромісом на основі політичної угоди, прийняття Конституції України

1 Докладніше див.: Тодьїка Ю.

Н. Конституция УкраиньІ: проблеми теории й практики. — X., 2000. — С. 139.

1996 р., парламентські і президентські вибори, під час яких у рамках демократичної процедури змагалися різні політичні

сили.

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. половина конституційного складу Верховної Ради обиралася за списками від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Застосування цього закону сприяло подальшому зростанню ролі політичних партій у політичній системі України. Вони, по-перше, стали повноцінними суб'єктами виборчого процесу; по-друге, отримали більше можливостей для здійснення притаманних їм функцій; по-третє, сприяли структуризації Верховної Ради (була зроблена спроба створити парламентську більшість); по-четверте, зумовили активізацію роботи парламентських фракцій (наприклад, значно розширювався вплив партій, представлених у парламенті, на дію погоджувальної ради депутатських фракцій і груп); по-п'яте, деякою мірою стали впливати на формування органів виконавчої влади (так, започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій перед внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем'єр-міністра та ін.); по-шосте, створили такі умови, за яких позапартійні депутати стали менше впливати на перебіг парламентських подій. Тому їх чисельність різко зменшилася. Відповідно збільшилася кількість громадських організацій.

Закон України «Про об'єднання громадян» не відповідав реаліям партійного життя, тендейціям суспільного розвитку. До того ж правове регулювання статусу політичних партій мало відповідати основним положенням Конституції України. Тому через десять років після появи перших політичних партій, 5 квітня 2001 р., було прийнято Закон України «Про політичні партії в Україні», на відміну від багатьох країн Західної Європи, де подібні закони були прийняті через 100, а то і більше років з моменту започаткування політичних партій.

Прийняття в Україні цього закону після порівняно короткого терміну партійної історії можна пояснити тим, що: по-перще, після набуття Україною незалежності і проголошення

шляху до демократії почалося швидке збільшення кількості політичних партій, зростання їх впливу на суспільні відносини; по-друге, розвиток політичних партій, підвищення їх ролі у політичній системі країни значно випередили формування демократичних традицій; по-третє, в останньому десятилітті XX ст. політико-правова історія України розвивалася більш інтенсивно, ніж у попередні роки, не говорячи вже про XIX ст.; по-четверте, за більш ніж 100 років партійної історії країн Західної Європи та інших регіонів світу був накопичений багатий досвід цивілізованої участі політичних партій у боротьбі за державну владу та її реалізацію, в конституційно-правовому регулюванні їх статусу, і цей досвід дедалі більше стає надбанням українських політиків і вчених; по-п'яте, одним з основних напрямів зовнішньої політики України є інтеграція нашої держави до Західної Європи, в тому числі у політи-ко-правовому аспекті.

<< | >>
Источник: Ю.М. Тодик, В.С. Журавський. Конституційне право України. 2002

Еще по теме § 2. Особливості становлення політичних партій в Україні:

  1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ
  2. § 1. Сутність і місце політичних партій і громадських організацій у політичній системі України
  3. § 3. Правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій
  4. § 2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства
  5. 3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації
  6. Тема З Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал
  7. ВИБОРИ В УКРАЇНІ
  8. РЕФЕРЕНДУМИ В УКРАЇНІ
  9. ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ
  10. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ
  11. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ
  12. 1. Законодавство, що регулює режим іноземного інвестування в Україні