<<
>>

§ 8. Акти Верховної Ради України

Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для доповіді — не менше ЗО хвилин, співдоповіді — 20 хвилин і заключного слова — 10 хвилин. Виступаючим у обговоренні надається час тривалістю 10 хвилин: для заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів у «різному» — 5 хвилин; для виступів щодо кандидатур, процедури та мотивів голосування, пояснень, зауважень, пропозицій, повідомлень і довідок, внесення поправок — 3 хвилини (ст.
3.3.1 Регламенту). На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. При цьому промовець має висловлюватися тільки з того питання, з якого йому надано слово.

Згідно зі ст. 91 Конституції України Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або безпосередньо народом України на всеукраїнському референдумі з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу щодо всіх інших нормативно-правових актів юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

В ієрархії правових актів закон займає найвище місце після Конституції. Верховенство закону — один із головних принципів демократичної правової держави. Право видавати закони належить до виключних повноважень вищих представницьких органів. У демократичній державі не може бути паралельного органу, який приймав би акти аналогічної юридичної сили. Закон набуває сили тільки у випадку, якщо він приймається з дотриманням вимог законодавчого процесу, починаючи від законодавчої ініціативи і закінчуючи його підписанням і оприлюдненням.

Постанова Верховної Ради України — це ненормативний акт, за допомогою якого парламент оформляє свої дії щодо самоорганізації своєї діяльності, тобто обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обран-

ня їх голів, обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.

З допомогою цих актів реалізується установча функція парламенту України.

У ст. 91 Конституції України не дається вичерпного переліку актів, які приймаються Верховною Радою, що дає їй можливість гнучко застосовувати різні акти. Накопичена парламентом України практика свідчить, що, окрім законів і постанов, Верховна Рада приймає декларації, заяви, звернення.

Декларація — це правовий акт, який урочисто проголошує права і свободи громадян, незалежність держави, нові принципи організації держави.

Декларація може констатувати, юридичне підтверджувати те, що уже склалося, містить загальні принципи і установки, які дають орієнтири майбутньому розвитку державності і правовому регулюванню. Декларація в конституційному праві — джерело конституційного права, акт державної влади, який має загальнообов'язковий характер. Верховною Радою 16 липня 1990 р. прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 1 листопада 1991 р. — Декларація прав національностей України. Хоча декларації й мають нормативний характер, але безпосереднє застосування їх норм ускладнено в зв'язку з їх узагальненим характером. Положення декларацій реалізуються, як правило, з допомогою конкретних приписів законодавства. Так, положення Декларації про державний суверенітет України знайшли широке втілення в Конституції України 1996 р., Декларація прав національностей — у Законі «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р.

Заяви та звернення — це акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів зарубіжних країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.

Наприклад, у прийнятій 5 липня 1991 р. Заяві Верховної Ради України дається оцінка Заяви парламенту Румунії «Про

пакт Ріббентропа — Молотова і його наслідків для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. У цій Заяві Верховної Ради були також сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Такі акти сприяють розвитку нормальних взаємовідносин в умовах глобалізації, ускладнення міжнародних відносин.

<< | >>
Источник: Ю.М. Тодик, В.С. Журавський. Конституційне право України. 2002

Еще по теме § 8. Акти Верховної Ради України:

  1. § 3. Основні принципи діяльності Верховної Ради України
  2. УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
  3. § 5. Компетенція Верховної Ради України
  4. § 2. Особливості правового статусу депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим
  5. § 4. Акти Президента України
  6. 4.2. Нормативні акти як джерела трудового права України
  7. 4. Нормативно-правові акти
  8. 2. Правозастосовні акти
  9. 2. Інтерпретаційно-правові акти
  10. § 2.4. Значення рішень Верховного Суду України та керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України
  11. 4.4. Акти судової влади як одна з форм трудового права
  12. 4.3. Акти договірного та локального характеру у сфері трудового права
  13. § 5. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції
  14. Увлеченность, а не жизнь ради удовольствий
  15. § 1. Вопрос ради ответа
  16. § 3. Особливості правового статусу депутата місцевої ради
  17. Глава 3 Продаться ради внешнего успеха
  18. ВИДЕОМЕМУАРЫ: О ПРОШЛОМ РАДИ БУДУЩЕГО
  19. ОТКАЖИТЕСЬ ОТ НАДЕЖДЫ РАДИ ДЕЙСТВИЯ