<<
>>

Тема 52. Спадкування за законом та за заповітом. Спадковий договір

Спадкування за заповітом. Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином -

19*

дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами (ч.

З ст. 202 ЦК України). Зазвичай заповіт складається однією особою. ЦК України передбачає складення так званого спільного заповіту. До нього належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов’язків спадкодавця іншій особі - спадкоємцю.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздат-І ністю (п. 1 ст. 1234 ЦК України). Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України). І Заповідач має право визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач має також право скасувати або змінити заповіт.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Право спадкоємця певною мірою обмежено законом - заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (п. З ст. 1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом ті права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а і ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому, а також він має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат). Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом (ст. 1237 ЦК України). Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержу-вачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій не-майнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання або зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тошо).

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 ЦК України).

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 ЦК України).

Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК України). Відповідно до цього володілець сервітуту набуває право користування чужим майном, яке за заповітом переходить до іншої особи - спадкоємця (ст. 403 ЦК України).

Заповідач своїм особливим розпорядженням може призначити виконавця заповіту - фізичну або юридичну особу із числа як спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями (ст. 1286 ЦК України).

Виконавець заповіту зобов’язаний: а) вжити заходів щодо охорони спадкового майна; б) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; в) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань; г) управляти спадщиною; д) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; е) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Виконавець заповіту зобов’язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов’язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 1290 ЦК України).

Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, тому для запобігання зловживанням його дії потребують певного контролю з боку зацікавлених осіб, насамперед, спадкоємців (ст. 1292 ЦК України).

Відповідно до ст. 1293 ЦК України спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають нормам ЦК України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців.

Заповіт подружжя - це новий різновид заповіту, вперше передбачений ЦК України у ст. 1243 - подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Важливим є те, шо такий заповіт може бути складено лише щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У ' разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної влас- | ності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Таким чином спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. І Тільки після смерті останнього з подружжя право на спадкування мають ' особи, зазначені подружжям у заповіті. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Дійсність заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням відповідної форми (ст. 1247 ЦК України). Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої ст. 207 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251-1252 ЦК України.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати за-повіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 ЦК України).

Для більш повного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом (ст. 1249 ЦК України).

Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змІСТУ заповіту. Про день оголошення заповіту він

повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

Законом передбачена можливість тлумачення заповіту (ст. 1256 ЦК України). Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Заповіт може бути визнано недійсним у випадках, які передбачено ст. 1257 ЦК України. Так заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Спадкування за законом. Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті. ЦК України 2003 р. значно розширює коло спадкоємців за законом. Це здійснено шляхом збільшення кількості черг спадкоємців (ст. 1261-1265 ЦК України). Розширено також кількість осіб, які мають право спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).

Держава або особи публічного права за загальним правилом не визнаються законними спадкоємцями фізичної особи. Лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може переходити у власність особи публічного права -територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановле-них ст. 1259 ЦК України.

ЦК України передбачає п’ять черг спадкоємців (ст.ст. 1261-1265). З

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні братиі та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядь ко та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до І часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Згідно із ст. 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.

Законодавець також передбачає, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ст. 1267 ЦК України визначає, що розміри частки у спадщині за законом кожного із спадкоємців за законом є рівними. Але це правило може бути змінено, коли спадкоємці за усною угодою між собою, коли це стосується рухомого майна, змінять розмір частки у спадщині когось

із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Здійснення права на спадкування. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК України). Прийняття спадщини та відмова від неї - це односторонні правочини, в яких висловлюється воля однієї особи: спадкоємця.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Передбачено три способи прийняття спадщини (ст. 1268-1269 ЦК України):

перший спосіб - фактичне прийняття спадщини: спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

другий спосіб стосується окремих категорій осіб: малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою ст. 1273 ЦК України.

третій спосіб стосується спадкоємців, які бажають прийняти спадщину і не належать до першої та другої категорії: спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України). Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

У ст. 1273 ЦК України передбачено право на відмову від прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК

України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Якщо відмова від спадщини була зроблена під впливом помилки, обману, насильства тощо, вона, як і будь-який інший правочин, може бути визнана недійсною судом.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття! спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ст. 1274 ЦК України).

Законом встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця (ст. 1281-1282 ЦК України). Спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спад-! щини, якщо їм відомо про його борги. Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Як встановлено п. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спадкоємців існує певний проміжок часу. Спадщину у цей проміжок називають «лежачою». Тому в цей період набуває значення здійснення дії з охорони спадкового майна.

Щодо охорони спадкового майна ст. 1283 ЦК України встановлено: охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відка-зоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини (ст. 1284 ЦК України).

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, -відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Оформлення права на спадщину. Право на спадщину має бути оформлено належним чином у порядку, встановленому законом. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців (ст. 1296 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (ст. 1297 ЦК України).

Свідоцтво є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєст-рації цього майна.

Спадковий договір. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчу-жувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужу-вача(ст. 1302 ЦК України).

Сторонами у спадковому договорі є відчужувач та набувач. Відчу-жувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК України).

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 1304 ЦК України).

Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Коли відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предме-том спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою влас-| ністю будь-кого з подружжя.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором (ст. 1306| ЦК України).

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужу-вача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий до-говір може бути розірваний судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Спадковий договір конструктивно створений за принципами дого-, вору про довічне утримання, однак має певні відмінності. Основна з них полягає у часі виникнення в набувача права власності на майно. За договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору; за спадковим договором набувач стає власником майна лише після смерті відчужувача. За спадковим договором набувач буде зобов’язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення інтересів відчужувача: піклуватися про нього або інших осіб за його вказівкою, доглядати його майно, а також, на відміну від договору довічного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але й немайновий характер.

303

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006 {original}

Еще по теме Тема 52. Спадкування за законом та за заповітом. Спадковий договір:

  1. Тема 50. Спадкування за законом та за заповітом. Спадковий договір
  2. Що таке спадкування за заповітом і які вимоги пред'являються до заповіту?
  3. Зразок свідоцтва про право спадкування за заповітом
  4. Тема: Договір довічного утримання. Договір ренти
  5. Тема 49. Загальні положення про спадкування
  6. Що таке спадкування за законом?
  7. Тема 51. Загальні положення про спадкування
  8. Тема: Спадкове право
  9. Тема: Договір позики. Кредитний договір
  10. Тема 3. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ДОГОВІР
  11. Тема: Договір майнового найму
  12. Тема 4. ДОГОВІР ПІДРЯДУ НА ВИКОНАННЯ ПРОЕКТНИХ ТА ВИШУКУВАЛЬНИХ РОБІТ