<<
>>

Тема 40. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин. Зобов’язання щодо здійснення фінансових послуг

Кредитно-розрахункові відносини не мають абсолютно самостійної економічної ролі. У більшій мірі ці відносини виконують допоміжну функцію, що полягає в тім, що при їх здійсненні не утворюється взагалі нової вартості (безготівкові розрахунки за товар), або така вартість виникає в результаті повернення грошової суми зі збільшенням (відплатний кредит).
Однак кредитно-розрахункові відносини не слід вважати акцесорними зобов’язаннями, вони існують як юридично самостійні. У ряді випадків вони взагалі відірвані від актів обміну реальними речами (наприклад, век-сель). Відома самостійність кредитно-розрахункових відносин дозволяє говорити про наявність особливих зобов’язань по кредитуванню й розрахункам, виділяючи їх у конкретні види договірних правовідносин.

Особливість їх у тім, що, по-перше, вони існують у формі зобов’язань. Розрахункові і кредитні відносини неоднорідні і звичайно виконуються шляхом послідовного ланцюга угод і інших юридично значимих дій. По-друге, це різне місце розрахунково-кредитних зобов’язань у цивільному обороті.

Розглянуті відносини можуть виникати як передумови для наступних грошових операцій (договір банківського вкладу). В інших випадках вони опосередковують процес передачі цінностей від однієї особи до іншої на поворотній основі (договір позики й кредиту). Іноді кредитні і розрахункові правовідносини, що виникли з елементів окремих договірних зобов’язань, створюють у результаті новий договірний вид (факторинг). За допомогою розрахунково-кредитних зобов’язань підтримується еквіва-лентність у цивільному обороті, коли рух товарів за основним договором супроводжується відповідною передачею грошей (акредитив, інкасо й ін.).

Слід зазначити і ще одну особливість: розрахункові і кредитні правовідносини являють собою зобов’язання грошові. Гроші є речами, що визначаються родовими ознаками, їх випадкова загибель чи відсутність на рахунку не звільняє боржника від виконання зобов’язання. Разом з тим, суть грошових зобов’язань полягає в тому, що вони мають як свій предмет особливий товар - гроші, оборот яких визначається спеціальними правилами. У зв’язку з цим істотний вплив на здійснення розрахункових і кредитних зобов’язань мають не тільки норми цивільного права, але і норми валютно-фінансового законодавства.

Кредитні зобов’язання характеризуються довірою уповноваженої особи до боржника, що виявляється в передачі цінностей при відсутності негайного зустрічного надання.

Кредитне зобов’язання можна визначити як цивільне правовідно-шення, що полягає в передачі кредитором боржнику грошей чи речей, обумовлених родовими ознаками, з умовОЮ повернення еквівалентної кількості грошей чи речей, або в наданні однією стороною іншій відстрочки виконання якого-небудь обов’язку за договором (сплатити гроші, передати майно, виконати роботи, надати послуги).

Розрахункові відносини більш міцно пов’язані з тими основними зобов’язаннями, які вони супроводжують і обслуговують. Однак вони є самостійними цивільно-правовими зобов’язаннями. В даний час в усьому світі переважна більшість розрахунків здійснюється не шляхом передачі готівки від однієї особи іншій, а в безготівковому порядку за допомогою фінансово-кредитного посередника (банку чи іншої кредитної установи).

При цьому використовуються різні форми безготівкових розрахунків (акредитив, інкасо, чек, електронні платежі). А при передачі, наприклад, векселя в оплату за товар розрахункове зобов’язання стає незалежним від основного договору і здійснюється без допомоги фінансово-кредитної установи.

Розрахунковими можна вважати такі правовідносини, що виникають між суб’єктами цивільно-правового зобов’язання і кредитною ус-тановою (а у визначених випадках між суб’єктами зобов’язання) у зв’язку із здійсненням платежів за передане майно, виконані роботи, надані послуги чи за іншими підставами.

ЦК України 2003 року кредитним та рахунковим відносинам надає значно більш уваги ніж ЦКУРСР. Це обумовлено бажанням законодавця піднести ці відносини на більш високий рівень. Цим відносинам присвячені: глава 71 - позика, кредит, банківський вклад, глава 72 - банківський рахунок, глава 73 - факторинг, глава 74 - розрахунки.

Договір позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Договір позики є реальним договором, який є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є відплатним, оскільки позикодавець має право на одер-

жання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і без-відплатним, якщо це встановлено договором або законом (ст. 1048 ЦК України). Закон встановлює лише два випадки, за яких позика вважається безвідсотковою: якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (п. 2 ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реальності позикодавець має право лише вимагати повернення предмета позики та сплати відсотків у відплатному договорі, а в позичальника є лише обов’язок повернути все отримане за договором позики та сплатити відсотки, якщо договір позики відплатний.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Законом встановлені певні обмеження щодо кола юридичних та фізичних осіб, які можуть бути позикодавцем грошових коштів. Згідно із ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів у позику є фінансовою послугою. Суб’єктом може бути лише фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати позики на власний ризик.

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України). Предметом можуть бути грошові кошти у готівковій або у безготівковій формі, націо-нальна валюта України або іноземна валюта.

Виходячи з особливості договору позики - його реальності та одно-сторонності, зміст договору складає обов’язок позичальника повернути позикодавцю позику та сплатити проценти, які встановлені за договором. Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмірі порядок одержання процентів вста-

новлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позико-давцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ЦК України).

У деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення. Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов’язання позичальника за договором позики є застава, порука, гарантія (ст. 546 ЦК України).

У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Закон (ст. 1053 ЦК України) встановлює можливість виникнення позикового зобов’язання не лише внаслідок укладення сторонами договору, а й завдяки новації боргу: за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України). Якщо позичальником порушено договір, він зобов’язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три відсотки вці простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором абс законом (ст. 1050 ЦК України).

Кредитний договір

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (креди-тодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальни-кові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України). Кредитний договір вважають різновидом договору позики, оскі-льки закон прямо визначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1058 ЦК України).

Метою кредитного договору є набуття позичальником права на грошові кошти кредитодавця із зобов’язанням їх повернення та сплати відсотків за кредитом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За домовленістю сторін кредитний договір може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

На відміну від договору позики, кредитний договір, як правило, є завжди відплатним. Надання безвідсоткових кредитів в Україні можливе лише у виняткових випадках, передбачених законом (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Кредитний договір - це двосторонній договір, за яким обидві сторони мають права і обов’язки, а якщо здійснюється спільне кредитування позичальника консорціумом банків, він є багатостороннім.

Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, надання кредиту є фінансовою послугою. Кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Існують ще і фінансові установи - це юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. Серед фінансових установ, які можуть бути кре-дитодавцями за кредитним договором, слід зазначити кредитні спілки,

об’єднані кредитні спілки, страхові компанії, що здійснюють страхування життя. Закон визначає, що кредитодавцем за кредитним догово-ром може бути і юридична особа публічного права, наприклад Націо-нальний банк України (ст. 42 «Про Національний банк України»).

В умовах становлення банківської системи України, розвитку то-варно-грошових, а отже і кредитних відносин, неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною формою відносин з надання, ви-користання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання вільних грошових коштів, які накопичуються у суспільстві, для становлення нових підприємств, розвитку торгівлі тощо.

Надання кредиту є фінансовою послугою, що регулюється також спеціальними нормами: Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позичальником за кредитним договором може бути резидент: фізична особа, фізична особа-підприємець, юридична особа приватного права, нерезидент. У випадках, передбачених законом, позичальником може бути юридична особа публічного права (ст. 15, 73 Бюджетного кодексу України). Законом встановлені певні обмеження щодо певних категорії позичальників, наприклад, не може бути позичальником благодійна організація (Закон України «Про благодійництво та благодійні організації»).

Предметом кредитного договору можугь бути лише грошові кошти у готівковій або безготівковій формі. Предметом може бути національна валюта України та іноземна валюта. Частиною предмета кредитного договору є спосіб передачі і повернення грошей. Відповідно до п. 24 «Положення про кредитування», затвердженого постановою Національного банку України від 28 вересня 1995 p., кредити надаються суб’єктам господарювання у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним аконодавством, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.

Кредитний договір за змістом повинен відповідати вимогам законодавства, у тому числі ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Кредитний договір повинен містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб’єкта підприємницької діяльності - кредитодавця, повні реквізити фізичної або юридичної особи - позичальника, найменування фінансової oпе-

рації - надання кредиту, розмір, сума кредиту, ціль, відсоткову ставку за І кредитом, умови надання кредиту, строк повернення кредиту, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови, визначені законодавством та згодою сторін, підписи сторін.

Змістом кредитного договору є обов’язки кредитодавця надати позичальникові визначену сторонами суму кредиту в порядку, та на умовах, визначених договором, на визначений строк, а обов’язками пози- І чальника - повернути кредит і сплатити відсотки у порядку та строки, визначені договором.

Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі І порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наяв- І ності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальни- І кові кредит своєчасно не буде повернений.

Нормативно-правові акти Національного банку України визначають, що надання кредиту позичальникові - юридичним та фізичним особам - підприємцям може здійснюватися у безготівковій та готівковій формах. Фізичним особам, які не є підприємцями, кредит може надаватися за домовленістю сторін у безготівковій або у готівковій формі. Особливий порядок отримання кредиту передбачено для позичальника - резидента від кредитодавця - нерезидента. Надання кредиту в цьому випадку можливе лише у безготівковій формі через рахунки уповноважених банків та за умови попередньої реєстрації таких кредитних договорів у Національному банку України.

Істотною умовою кредитного договору є строк повернення кредиту. Залежно від строку користування кредитом вони поділяються на: а) короткострокові - до одного року; б) середньострокові - до трьох років; в) довгострокові- понад три роки.

Повернення кредиту здійснюється в порядку, визначеному договором одноразово або частинами у розстрочку. Кредит вважається повернутим у момент надходження на рахунок кредитодавця безготівкових коштів або внесення в касу кредитодавця грошей у готівковій формі.

Кредитний договір є відплатним, тому позичальник зобов’язаний сплачувати відсотки, розмір яких встановлюється сторонами у договорі. Розмір відсотків визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попитуі пропозицій, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ, відсоткових ставок, за якими кредитодавцем за-

лучені кошти, шо використовуються для видачі суми кредиту з додан-ням банківської надбавки (маржі). Ця умова договору є істотною. Відсотки за кредитом можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, разом з поверненням суми кредиту. Якщо у договорі відсутній строк сплати відсотків, вони мають сплачуватися позичальником щомісяця до дня повернення кредиту (ст. 1048 ЦК України).

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідальність за кредитним договором має деякі особливості. Відповідальність за кредитним договором несуть обидві сторони. Згідно із ст. 1073 ЦК України позичальник відповідає перед кредитодавцем за загальними нормами зобов’язального права та ст. 1050 ЦК України. Позичальник зобов’язаний сплатити кредидодавцю, у випадку неповернення позичальником своєчасно кредиту, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Виконання зобов’язань за кредитним договором може бути забезпечено неустойкою (штраф, пеня). Розмір неустойки визначається сторонами у договорі, однак може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, шо мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

Кредитодавець відповідає перед позичальником за належне виконання договірних зобов’язань, включаючи виконання зобов’язання щодо надання кредиту. Винятком, згідно із законом, звільнення від відпо-відальності банку - кредитодавця за невиконання або за несвоєчасне виконання зобов’язань є оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій на рахунках, арешту власних коштів банку уповноваженими органами державної влади (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов’язане з пере-данням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).

Різновидами комерційного кредиту є:

аванс - грошова сума, шо сплачується в рахунок грошового зобов’язання наперед і не має характеру забезпечення (на відміну від завдатку); І

попередня оплата - повна або часткова оплата покупцем товару до його передачі покупцеві у строк, визначений договором;

під відстрочкою оплати - оплата товару (робіт, послуг), що здійснюється у визначений сторонами строк, після отримання покупцем товару;

під розстрочкою оплати - спосіб оплати товарів, при якому платіж здійснюється не в повній сумі їх вартості, а частинами у встановлені договором строки після передачі товару.

Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від на-дання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юри- І дичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов’язань за іншим І самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання І одній із сторін авансу, попередньої оплати товару або надання іншій сто- І роні відстрочення або розстрочення оплати товарів.

Відповідно до вказівок закону, до комерційного кредиту застосовуються правові норми ст. 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні І відносини.

Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час виконання зустрічних зобов’язань сторін за договором не збігається. Випадками І комерційного кредитування є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення плате- І жу. Така можливість в деяких випадках прямо передбачена законом (ст. 693, 694, 873 ЦК України).

Надання комерційного кредиту не належить до фінансових послуг, тому здійснюватися може між особами, цивільна правосуб’єктність яких дозволяє укладення відповідних цивільних договорів (купівля-про-даж, підряд, інші).

Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), шо надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з

видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (ст. 1059 ЦК Ук-раїни).

Договір банківського вкладу є реальним, відплатним. У разі якщо він укладається з фізичною особою, він є публічним.

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Приймати банківські вклади у національній та іноземній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований, тобто банківська корпорація). Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення, тобто прийняття банківських вкладів, є фінансовою послугою. Для укладення договорів банківського вкладу у національній та іноземній валюті банки повинні мати банківську ліцензію (ст. 10, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Договори банківського вкладу можуть укладати й інші фінансові установи (юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг, які внесені до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом). Для укладення договору банківського вкладу з фізичними особами фінансові установи повинні мати ліцензію уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Прикладом зазначених фінансових установ є кредитні спілки та об’єднані кредитні спілки (Закон України «Про кредитні спілки»).

Вкладником можуть бути резиденти України (фізичні та юридичні особи) і нерезиденти України (юридичні особи та фізичні особи).

Предметом договору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій або у безготівковій формі, валюта України та іноземна валюта.

Вклад вноситься юридичними особами шляхом перерахування коштів з їхніх поточних рахунків, Проведення операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи забороняється.

Вклади поділяються на два види: договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу)

або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зо-бов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (ст. 1060 ЦК України).

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ст. 6 встановлює певні вимоги до змісту договору банківського вкладу, який повинен містить: назву договору, назву, адресу та реквізити банку, прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи-вкладника, місцезнаходження та реквізити юридичної особи -вкладника, найменування фінансової операції, суму вкладу, вид вкладу, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови. У разі відкриття вкладного рахунку фізичній особі (резиденту) відповідно до чинного законодавства потрібно надати ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку.

Обов’язок банку - повернути вкладнику вклад та сплатити відсот-1 ки за ним або дохід в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на' вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Розмір відсотків, строки та порядок сплати встановлюються договором, однак вони можуть бути і відсутні, оскільки не є істотними умо-вами договору. Закон надає банку право змінювати розмір відсотків на вклади на вимогу. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом (ст. 1061 ЦК України).

При поверненні вкладу банком виплачуються всі нараховані до цього моменту відсотки (ст. 1061 ЦК України).

Істотною умовою договору банківського вкладу закон визначає ім’я фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на своє ім’я.

У період знаходження коштів вкладника на рахунку на них може бути звернено стягнення, накладено арешт (ст. 1071, 1074 ЦК України).

Припинення договору банківського вкладу, вкладником за яким є фізична особа, відбувається за одностороннім волевиявленням особи-вкладника. Договір банківського вкладу, вкладником за яким є юридична особа, то він припиняється, якщо вклад за вимогою, на вимогу вкладника, а вклади на інших умовах - згідно з умовами договору.

Слід зазначити, що прийнятий від 20 вересня 2001 р.Закон України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» передбачив створення Фонду, який гарантує кожному вкладнику банку - учаснику Фонду, з урахуванням встановлених законом обмежень, відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, у розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів. Розмір відшкодування за рахунок коштів Фонду може змінюватися в залежності від розвитку ринку ресурсів.

Ощадна книжка. Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред’явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК України).

Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником.

Ощадна книжка може бути за домовленістю сторін іменна чи на пред’явника.

Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на

вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір про- ' центів (ст. 1065 ЦК України). Ощадний сертифікат є цінним папером, сертифікати можуть бути строкові або до запитання, іменні та на пред’явника (ст. З, 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Іменні сертифікати не підлягають обігу, їх продаж іншим особам визнається недійсним. Сертифікат на пред’явника обертається вільно, може бути предметом цивільних правочинів.

У разі дострокового пред’явлення його власнику ощадного (депо-зитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та проценти, І які нараховуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів (ст. 1065 ЦК України).

Договір банківського рахунка

За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і враховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

ЦК України 2003 року вперше визначив договір банківського рахунка як самостійний цивільний договір. До прийняття нового ЦК України договір банківського рахунка вважали договором змішаного типу, який поєднує в собі елементи різних договорів - позики, доручення, комісії тощо.

Банк на підставі цього договору має право використовувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, однак при цьому гарантує йому право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. У ст. 1066 ЦК України вказано, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

При цьому положення щодо договору банківського рахунка застосовуються не тільки до банків, але і до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що з прийняттям Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» до суб’єктів фінансового моніторингу віднесено банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи, на

які покладено обов’язок по виявленню, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, шо підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунок на умовах, погоджених сторонами. Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Усі поточні рахунки є іменними, відкриття та ведення анонімних (номерних рахунків) заборонено Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 64) і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» (ст. 18).

Поточний рахунок відкривається банком у валюті, національній або іноземній, що визначається сторонами у договорі, він може бути мультивалютним, тобто один рахунок у кількох валютах.

Договір банківського рахунка укладається з метою здійснення банком за розпорядженням клієнта безготівкових розрахунків та надання йому інших послуг при веденні банком його банківського рахунку. Договір банківського рахунка є консенсусним, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Цей договір є відплатним, як правило (інше може бути визначено договором), двостороннім, обидві сторони мають права та обов’язки. Метою договору банківського рахунка є здійснення банком за розпорядженням клієнта безготівкових рахунків та надання йому інших послуг по веденню банком його банківського рахунка.

Договір банківського рахунка це публічний договір, він має певні особливості щодо свого укладення: закон зобов’язує банк укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (ст. 1067 ЦК України). Банк може відмовити клієнту у відкритті рахунка лише за умови, якщо не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування (за відсутністю технічної можливості для відкриття та обслуговування) або якщо відмова допускається законом. Відповідно до ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відмова допускаєть-

ся у разі ненадання клієнтом на вимогу банку інформації та відомостей, I необхідних для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового ста- І ну, або якщо надана ним інформація є неправдивою. Однак у разі нео- І бгрунтованої відмови банку від укладання договору банківського ра- І хунка клієнт має право на відшкодування завданих йому відмовою І збитків відповідно до ст. 22 ЦК України.

Сторонами договору є банк та клієнт. Банку надано право на укла- І дення договору банківського рахунка за наявності у нього ліцензії НБУ (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та письмового дозволу (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківсь- | ких ліцензій, письмових дозволів та ліцензії на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001р.) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Як вказано у ст. 1066 ЦК України, стороною договору банківського І рахунка можуть бути й інші фінансові установи, наприклад, установи платіжних систем, за умови отримання ними ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Клієнтом за договором банківського рахунка можуть бути: юридичні особи - резиденти; юридичні особи - нерезиденти, які мають на Україні постійні представництва; юридичні особи - нерезиденти інвестори, спеціалізовані установи ООН та інших міжнародних фінансових установ; фізичні особи - резиденти, громадяни України; фізичні особи - резиденти - іноземці та особи без громадянства, які отримали довідку на проживання в Україні; фізичні особи - нерезиденти - громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерези-денти - іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України згідно з чинним законодавством; фізичні особи -нерезиденти-інвестори. Клієнтом можуть бути також юридичні особи публічного права - міністерства, комітети, служби, інші органи державної влади.

Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти: національна валюта України, іноземна валюта, що є на рахунку клієнта.

Договір банківського вкладу укладається у простій письмовій формі.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 6) вказані вимоги до змісту договору банківського рахунка: назва договору, назва, адреса та реквізити банку, прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи клієнта, адреса, найменування, місцезнаходження юридичної особи - клієнта; найменування фінансової операції; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови відкриття та функціонування рахунка; права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, передбачені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а у разі відкриття поточного рахунка фізичній особі (резиденту) - ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків. Умовою відкриття рахунка є здійснення банком ідентифікації клієнта, у тому числі отримання від нього документів, потрібних для відкриття рахунка, перелік яких імперативно визначений нормативно-правовими актами Національного банку України.

До операцій які банк має право вчиняти для клієнта за договором банківського рахунка, належать операції із зарахування та списання коштів з рахунка клієнта, здійснення за рахунком касових операцій (видача та прийняття від клієнта готівки) та інші. Операції здійснюються за рахунком клієнта за умови, що вони не суперечать імперативним вимогам законодавства.

Слід вивчити наступні нормативні акти, що регулюють операції за рахунками: закони України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та інші.

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якшо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; в інших випадках, встановлених договором або законом (ст. 1075 ЦК України).

Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їх представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їх посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в

порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність (ст. 1076 І ЦК України).

Договір факторигу

Договір факторингу (від англійського Гасіоr - посередник) є новим інститутом цивільного права України. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

До появи відповідного договору у новому ЦК України поняття факторингу не було однозначним, оскільки окремі його елементи були розкидані по різних нормативних документах: про оподаткування, банківські операції та ін. У банківській діяльності договір факторингу І використовувався на підставі ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Методичних рекомендацій із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям, затверджених рішенням правління НБУ від 22 квітня 1992 р. Для використання в договорах факторингу застосовувалися положення розділу 17 Цивільного кодексу УРСР про поступку вимоги.

Факторинг визначався як банківська операція по придбанню права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги. При цьому банк цілком брав на себе ризик виконання грошової вимоги боржником і прийняття від нього платежів. Поняття факторингу було введено податковим законодавством з фіскальною метою. Факторинг визначається як операція по переус-тупці права вимоги практично будь-якого боргу з одночасною чи наступною компенсацією вартості такого боргу. У випадку, якщо предметом боргу був товар чи послуги, такі операції обкладаються податком на додану вартість. Від оподаткування звільняються факторингові операції "з боргом, об’єктом якого є валютні цінності (включаючи валюту України), цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони і дери-вативи.

Згідно із ст. 1077 ЦК України під факторингом розуміється фінансування під поступку права грошової вимоги. Клієнт при цьому уступає чи зобов’язується уступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу можуть бути як право грошової вимоги, термін платежу за яким уже настав

(існуюча вимога), так і право вимоги, що виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У договорі факторингу також можна передбачити надання фактором клієнту послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, що він уступає. Факторинг може містити в собі цілий комплекс послуг: консультаційних та інформаційних. Наприклад, це можуть бути бухгалтерські чи юридичні послуги.

ЦК України дозволяє клієнту використовувати уступку права грошової вимоги до свого боржника для забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, тобто може взяти у фактора кредит під забезпечення як заставу борговими активами. У більшості випадків для класичних і цивілізованих схем використання факторингу доступно лише банку. У таких схемах банк, як правило, фінансує постачальника, що продає свій товар з відстрочкою платежу, чи якщо покупець за будь-яких причин не може в даний час розрахуватися з постачальником. Постачальник, одержуючи від банку живі гроші відразу після укладення договору факторингу, передає банку свої грошові вимоги до покупця.

Договір факторингу-двосторонній, як правило, оплатний, вінможе бути реальним або консенсуальним. Закон виділяє два типи факторин-гу: при першому - здійснюється безпосередньо фінансування під відступ-лення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Останній за своєю суттю є ше одним видом забезпечення виконання зобов’язань.

Сторонами договору факторингу є фактор та клієнт. Фактором може бути банк або фінансова установа, шо значно відрізняє ринок факторингових послуг в Україні від зарубіжних, де факторингові операції здійснюють переважно спеціалізовані факторингові компанії. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникає у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від цесії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у національній або іноземній валюті. Ускладнено здійснення факторингу при експорті

- експортний факторинг. Відповідно до Закону України «Про порядок І здійснення розрахунків в іноземній валюті» при здійсненні резидентом І експорту товарів, робіт, послуг зарахування виручки в іноземній валюті І саме на валютні рахунки експортерів в уповноважених банках у строки, І що не перевищують максимальні строки, визначені цим законом, і вста- І новлюють відповідальність за незарахування цієї виручки на рахунок І клієнта.

Слід звернути увагу і на те, що грошова вимога за договором факторингу, має бути визначена таким чином, щоб її можливо було відокреми- І ти від інших грошових вимог, що не є предметом договору факторингу, І для цього грошова вимога має бути конкретизована в момент укладення І договору - із зазначенням відповідного договору, на якому вона грун-1 тується, боржника, виду товарів, робіт, послуг, за якими мають бути спла- І чені грошові кошти, суми платежу, строку його сплати, інших ознак вимоги. Майбутня вимога має бути конкретизована не пізніше ніж у момент її виникнення. Договір вважається не укладеним, якщо зі змісту договору немає можливості визначити, яку саме грошову вимогу відступ-лено клієнтом факторові. Майбутня вимога вважається переданою фак-тору з дня виникнення у клієнта права вимоги до боржника. Якщо пере- І дання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. До настання зазначеного моменту клієнт залишається суб’єктом відповідної вимоги, який має виконати усі зобов’язання за договором, з якого вона витікає, щоб мати в подальшому можливість вимагати виконання зобов’язань від свого боржника.

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов’язань або відповідальності перед боржником у зв’язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1080 ЦК України).

Форма договору факторингу визначається нормами ст. 513 ЦК України, згідно з якою договір факторингу має бути вчинений у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається клієнтом фактору.

За договором факторингу фактор сплачує клієнтові суму грошової вимоги, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму своєї винагороди. Розмір винагороди фактора може визначатися: у конкретній сумі грошових коштів; у вигляді відсотків від розміру вимоги, права за

якою відступленні; у вигляді різниці між номінальною вартістю, а у разі авансування клієнта фактором розмір винагороди фактора може визначатися залежно від розміру облікової ставки НБУ, збільшеної на деяку кількість відсотків.

При здійсненні факторинговихопераціїєдватипистандартнихумов розрахунків між сторонами: здіснення платежу на користь клієнта у розмірі, визначеному договором, після закінчення встановленої кількості днів після придбання фактором грошової вимоги (Ріхесі Регіосі -РМP), та здійснення платежу на користь клієнта безпосередньо після того, як фактор отримує платежі за відступленою вимогою від боржника (pау-аз-hаісі). Сторони можуть визначити у договорі факторингу й інші умови розрахунків.

Винагорода фактора має свої особливості, що обумовлено метою договору факторингу. Метою цього договору є не отримання фактором прибутку від набуття грошової вимоги, а забезпечення виконання клієнтом інших зобов’язань перед фактором, такий договір не передбачає отримання фактором винагороди. Він має право лише на отримання суми боргових зобов’язань, що були забезпечені договором факторингу, якщо інше не встановлено договором.

Права фактора передбачені ст. 1084 ЦК України: 1) якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані останнім суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові; 2) якщо відступ-лення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, фактор зобов’я-заний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, забезпеченого відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу; 3) якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, забезпеченого відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок боргу.

Обов’язками фактора є: 1) сплатити клієнтові суму коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; 2) надати клієнтові послуги, пов’язані з його грошовою вимогою, право якої він відступає; 3) надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який за-безпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення пра-

ва грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; 4) інші обов’язки, які сторони можуть встановити у договорі.

Правами клієнта є: 1) право вимагати від фактора сплати суми коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеної на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором;

2) право на отримання звіту та грошової суми, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором.

Обов’язки клієнта: 1) передати право грошової вимоги фактору в порядку, встановленомудоговором; 2) повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги фактору, якщо це передбачено договором;

3) сплатити фактору залишок боргу, якщо сума, одержана фактором ви явилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, що був забез-| печений відступленням права вимоги; 4) сплатити винагороду факто рові, якщо це відповідає суті договору.

Права та обов’язки сторін відрізняються в залежності від типу факторингу.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.) Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право! не виконувати вимогу.

Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена І до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факто-рингу (ст. 1081 ЦК України).

Боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, шо він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступ- | лення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України). Боржник також має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до встановлених ст. 1082 ЦК України умов звільняє боржника від його обов’язку перед клієнтом.

Боржник вправі заявити зустрічні вимоги у випадку, якщо фактор пред’явив боржнику вимогу здійснити платіж. Боржник має право пред’-явити до заліку свої грошові вимоги, що грунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові (ст. 1085 ЦК України).

Боржник не може пред’явити факторові вимоги до клієнта у зв’язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

У ст. 1086 ЦК України передбачені деякі міри захисту прав боржника у разі порушення клієнтом своїх обов’язків за договором, укладеним з боржником. Боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право ви-магати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов’язання передати клієнтові грошові кошти, пов’язані з відступлен-ням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов’язання перед боржником, пов’язаного з відступленням права грошової вимоги.

У разі порушення клієнтом своїх обов’язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта (ст. 1086 ЦК України).

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006

Еще по теме Тема 40. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин. Зобов’язання щодо здійснення фінансових послуг:

  1. Тема 38.Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин
  2. Тема 18. Цивільно-правове регулювання відносин, пов’язаних з творчою діяльністю
  3. Тема 18. Цивільно-правове регулювання відносин, пов’язаних з творчою діяльністю
  4. У чому полягає правове регулювання розрахункових відносин?
  5. Тема 22. Поняття зобов’язання. Виконання та припинення зобов’язання
  6. Тема 22. Поняття зобов’язання. Виникнення та припинення зобов’язань
  7. Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність
  8. Тема 24. Відповідальність за порушення зобов’язання
  9. Тема 41.Зобов’язання за спільною діяльністю
  10. Тема 23. Забезпечення виконання зобов’язання
  11. Тема: Зобов’язання
  12. Тема 24. Відповідальність за порушення зобов’язань
  13. Тема 43. Зобов’язання за спільною діяльністю
  14. Тема 23. Забезпечення виконання зобов’язань
  15. Тема 50. Зобов’язання з безпідставного придбання або збереження майна
  16. Тема: Недоговірні зобов’язання
  17. Тема 48. Зобов’язання з безпідставного набуття або збереження майна
  18. 2.5. Принцип єдності і диференціації правового , / регулювання трудових відносин
  19. 2.2. Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці
  20. Тема 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ПІДРЯДУ НА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО