<<
>>

Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочинів

Правочин є найбільш поширеною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом.

Правочином визнаються вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

(До правочинів відносяться різні договори: купівлі-про-дажу, дарування, підряду, майнового найму, оренди, позики і т.ін., а також оголошення конкурсу, заповіт і інші дії.) Термін «правочин», що використовується в ЦК України 2003 року, є суто українським терміном, який раніше використовувася в українському законодавстві протягом 20-30 років і є тотожним терміну «угода», що містився у ЦК УРСР 1964року.

Теорія цивільного права під юридичними фактами розуміє конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують настання правових наслідків, і перш за усе виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Юридичні факти поділяються за ознаками в залежності від волі суб’єктів на події та дії.

До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження, смерть людини тощо). Дії відбуваються за волею суб’єктів - юридичних і фізичних осіб.

У деяких випадках події (смерть, пожежа) можуть наставати внаслідок дій людей, які можуть бути, а можуть і не бути учасниками правовідносин. Але у всіх цих випадках слід чітко розрізняти дії і події як підстави виникнення цивільних прав і обов’язків. Так, якщо в результаті дії настала смерть громадянина, то в результаті цього юридичного факту (дії) виникають правовідносини по відшкодуванню шкоди. Смерть же як подія породжує правовідносини для прийняття спадщини.

Дії залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, нормативних актів, поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірними діями є, наприклад, договори, однобічні угоди, створення продуктів інтелектуальної творчості й ін.

Неправомірними діяннями (чи деліктами) визнаються дії, здійснення яких суперечить нормам цивільного законодавства. До неправомірних дій відносяться, наприклад, заподіяння шкоди іншій особі чи придбання, заощадження майна без достатніх підстав. Правомірні дії поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки.

Правочин - вольовий акт і цим він відрізняється від подій, що відбу-ваються незалежно від волі людини. ЦК України допускає різні форми ювнішнього прояву волевиявлення: словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії, тобто дії, в яких втілюється воля особи укласти правочин.

Правочин - це правомірна вольова дія. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Правочини своєю правомірністю відрізняються від правопорушень (деліктів) -вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати.

Закон передбачає, що правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Правова ціль правочину є його підставою, наприклад, набуття права власності. Правова ціль правочину має бути досяжною та законною. Правочин, ціль якого не відповідає цим вимогам, є недійсним, наприклад, якщо порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для визнання чинності правочину (ст. 203 ЦК України):

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

Деякі правочини є вчиненими лише з моменту їх державної реєстрації, що прямо встановлено у новому ЦК України (ст.

210). Правочини підлягають державній реєстрації лише у випадках, прямо передбачених аконом. Це стосується договору купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК України), договору про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ст. 731 ЦК України), договору управління нерухомим май-

ном (ст. 1031 ЦК України), договору довічного утримання (догляду), за яким у власність передається нерухоме майно (ст. 745 ЦК України).

Види правочинів.

Класифікація правочинів на види провадиться за різними ознаками. Слід ознайомитися з існуючими щодо цього питання точками зору в теорії цивільного права.

Не існує єдиної класифікації, яка охоплює усі види правочинів, тому що в основу поділу правочинів на види покладені різні критерії.

Розглянемо поділ правочинів на види залежно від критеріїв поділу та дамо коротку характеристику цих видів.

1.У залежності від числа сторін, що беруть участь у правочинах, вони бувають одно-, дво- чи багатосторонніми.

Одностороннім правочином є вольова дія однієї сторони, яка може бути представлена однією особою, наприклад заповіт. Права з одностороннього правочину виникають, як правило, у інших осіб, обов’язки ж виникають лише для особи, яка його вчинила.

Стаття 202 ЦК України передбачає, щодо односторонніх правочинів застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Д в о - чи б а г а т о с т о р о н н і правочини мають назву договорів. Це зумовлено тим, що для вчинення останніх необхідні не тільки вольові дії сторін, але й погодженість цих дій. Це можливо лише за договором. До них відносять договори купівлі-продажу, міни, оренди та ін.

Для вчинення багатосторонніх правочинів необхідно погодження дії трьох або більше сторін.

2.3а характером правовідносин правочини поділяють на відплатні та безвідплатні.

В і д п л а т н и м визнається правочин, у якому одна сторона повинна одержати плату чи інше зустрічне задоволення за виконання своїх обов'язків за договором (купівля-продаж, міна, страхування та ін).

Якщо сторона за договором зобов’язується виконати свої обов’язки без будь-якого зустрічного задоволення, що має майновий характер, то такий договір єбезвідплатним (договір позички, дарування).

3.Залежно від моменту, коли правочин вважається вчиненим, останні поділяють на консенсуальні (від лат. Союетит - згода) та реальні (від лат. Неї - річ).

К о н с е н с у а л ь н и м є правочин, для вчинення якого достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Більшість

правочинів є консенсусними: купівля-продаж, міна та ін. Р е а л ь н и й правочин вважається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача речі, права та обов’язки виникають з моменту її передачі (договір зберігання, позики, ренти).

4.Залежно від значення підстав правочину для його дійсності право-чини поділяють на:

Каузальні (від лат. Caша - ціль) та абстрактні (від лат. АЬзІгасІio -виділяти, відвертати).

Каузальні- правочини, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави - цілі. Наприклад, ціллю договору позики є передача у власність позичальникові грошових коштів, до каузальних правочинів відноситься і купівля-продаж, оренда.

Абстрактні- правочини, дійсність яких не залежить від цілі. Наприклад, вексель є підставою права вимоги держателя грошових коштів, і немає значення, на підставі чого він вимагає виконання зобов’язання.

5.Умовні та безумовні правочини.

Умовним визнають правочин, в якому виникнення прав та обов’язків ставиться сторонами у залежність від обставини, яка може настати або не настати в майбутньому. Обставина може бути передбачена сторонами, але вона не повинна суперечити законодавству та моральним засадам суспільства. До умовних відносять правочини з відкладальною або скасувальною обставиною (ст. 212 ЦК України). Наприклад, договір найму житла за умови проведення ремонту, заміни обладнання, звільнен-ня у зв’язку з приїздом родича тощо.

Стаття 212 ЦК України передбачає правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини:

Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина);

Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина);

Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала;

Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Поняття недійсності правочину, правові наслідки недійсності правочину.

Недійсним правочином визнають дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних

прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Підставою визнання правочину недійсним є недодержання вимог закону щодо умов його дійсності, вста-новлених ст. 203 ЦК України.

Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочинів та правових наслідків вчинення таких правочинів вони поділяються на нікчемні та заперечні. Правочин може бути визнаний недійсним повністю або в окремій частині.

Н і к ч е м н и м є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом (ст. 219 - 220, ст. 222, ст. 224, ст. 226 ЦК України).

Заперечний правочин - це правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Дійсність правочину залежить від дійсності утворюючих його елементів. Тому недійсні правочини можуть бути згруповані в залежності від того, який з елементів правочину виявився дефектним.

Так, можна виділіть недійсні правочини: з пороком суб’єктного складу, правочини з пороками волі, правочини з пороками форми, правочини з пороками змісту.

Поряд з окремими складовими недійсності правочинів закон формулює загальну норму, відповідно до якої недійсною може бути визнано будь-який правочин, шо не відповідає вимогам закону чи інших нормативних актів (ст. 215 ЦК України). Роль такої загальної норми виявляється у випадках, коли відбувається правочин, що не має пороків окремих утворюючих елементів, але суперечить за змістом і своєю спрямованістю вимогам закону. (Громадянин придбав будівельні матеріали у невідомого йому водія автомобіля, однак згодом з’ясувалося, що водій не був власником цих матеріалів і розпорядився не належним йому майном. З погляду утворюючих елементів правочину порушення немає, оскільки водій дієздатний, правочин було виконано в момент здійснення, отже пороку форми не було, воля була виражена чітко і ясно, але з погляду норм законодавства цей правочин є недійсним, тому що водій не був власником матеріалів і не мав повноважень на їх відчуження.

Такий правочин визнається недійсним.)

Правочини з пороками волі можна підрозділити на: правочини, вчинені без внутрішньої волі на укладення угоди, і правочини, у яких внутрішня воля сформувалася невірно.

Без внутрішньої волі відбуваються правочини під впливом насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою сто-

роною, а також громадянином, не здатним розуміти значення своїх дії чи керувати ними. Такі правочини визнаються недійсними внаслідок того, що'воля самої особи на здійснення правочину відсутня, що волевияв-ення,яке мало місце, відображає не волю учасника правочину, а волю якої-небудь іншої особи, що чинить вплив на учасника правочину.

Угоди, укладені під впливом обману, омани, кабальні правочини характеризуються наявністю зовні вираженої, здавалося б бездоганної внутрішньої волі, однак вона сформувалася під впливом обставин, шо спот-ворюють щиру волю особи.

Обман - умисне введення в оману сторони в правочині іншою стороною або особою, в інтересах якої відбувається правочин.

Омана також сприяє невідповідному формуванню волі учасника правочину, однак, на відміну від обману, омана не є результатом умисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Кабальні угоди, вчинені внаслідок збігу важких обставин, мають порок волі, оскільки її формування протікає під впливом таких обставин, при яких практично виключається нормальне формування волі, що спонукає особу укладати угоду на вкрай невигідних для себе умовах.

Від недійсності правочину слід відрізняти відмову від нього. Закон надає право особі, яка вчинила правочин, відмовитися від нього (ст. 214 ЦК України). Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього на свій розсуд. Однак якщо такою відмовою порушено права іншої особи, ці права підлягають судовому захисту. Особи, які вчинили дво- або багасторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Відмова від правочину, вчиненого у простій письмовій формі, має бути вчинена у простій письмовій формі.

Недійсність правочину не спричиняє юридичних наслідків. Визначено наступні правові наслідки недійсності правочину: двосторонньою реституцєю і відшкодування збитків та моральної шкоди. Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, кожна із сторін зобов’язана повернути одна одній у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В разі неможливості повернення одержаного або якщо одержане

полягало в послугах, користуванні майном - особа зобов’язана відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існували на момент відшкодування.

Слід зазначити, що ЦК України 2003 року, на відміну від ЦК УРСР, не встановлює наслідків недійсності правочинів у вигляді спеціальних штрафних санкцій, односторонньої реституції та заборони реституції.

Правові наслідки недійсності правочинів, встановлених законом, можуть бути змінені за домовленістю сторін, винятком з цього є нікчемні правочини, правові наслідки недійсності яких не можуть бути змінені сторонами (ст. 216 ЦК України).

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006

Еще по теме Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочинів:

  1. Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочину
  2. Тема 25. Поняття та умови договору. Укладення, зміна і розірвання договору
  3. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
  4. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  5. Тема 25. Поняття та умови договору. Укладення, зміна і розірвання договору
  6. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  7. Тема 4 Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю
  8. 11.6. Поняття, правові підстави та умови матеріальної відповідальності
  9. Тема: Правочини
  10. 1. Поняття та види інвестицій
  11. 2. Поняття і види проектних організацій
  12. § 9.1. Поняття та види часу відпочинку
  13. 9.1. Поняття та види часу відпочинку
  14. § 2. Поняття і види референдумів
  15. 2. Поняття та види іноземних інвестицій
  16. 3. Поняття і види будівельних організацій
  17. § 8.1. Поняття та види робочого часу
  18. 1. Поняття та види інвестиційних договорів