<<
>>

Тема 22. Поняття зобов’язання. Виникнення та припинення зобов’язань

Зобов’язання являють собою закріплені цивільним законом суспільні відносини з переміщення майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої осо-

би (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій.

Разом з тим зобов’язання мають специфічні риси, що дозволяють виділити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин:

По-перше, сторонами в зобов’язанні є чітко визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Цим зобов’язання відрізняються від абсолютних правовідносин, наприклад правовідносин власності, у яких уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб;

По-друге, об’єктами зобов’язання є певна поведінка зобов’язаної особи, це можуть бути визначені дії по передачі майна, сплаті грошей, виконанню роботи (чи стримування від здійснення дії, що відіграє другорядну роль), тобто об’єктом зобов'язання в будь-якому випадку є дії, у відношенні яких кредитор має право вимоги, а боржник зобов’язаний їх виконати.

По-трете, здійснення суб’єктивного зобов’язального права кредито-ром за загальним правилом можливе тільки у випадку здійснення борж-ником дій, шо становлять його обов’язок. Цим зобов’язання відрізняються від речових правовідносин, де уповноважена особа може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно;

По-четверте, зобов’язання в основному опосередковують рух майна, надання послуг, виконання робіт, тобто є правовою формою економічного обороту;

По-п’яте, здійснення зобов’язань забезпечується примусовими заходами у формі санкцій. Для реалізації санкції суб’єкт зобов’язання, право якого порушене, вправі звернутися з позовом до суду.

У будь-якому зобов’язанні розрізняють такі необхідні елементи, як суб’єкти, об’єкт і зміст зобов’язання.

Як у будь-яких правовідносинах, у зобов’язанні беруть участь дві сторони: уповноважена і зобов’язана. Зобов’язання не створює обов’язків для осіб, що не беруть участь у ньому як сторони (для третіх осіб). Так у купівлі-продажу зобов’язання виникає між конкретним продавцем і конкретним покупцем.

Суб’єкти зобов'язання завжди конкретні. Це кредитор і боржник, що зв’язані між собою правами й обов’язками. Кредитор вправі свої вимоги пред’явити тільки боржнику, а той, у свою чергу, зобов’язаний виконати їх. Іноді в зобов’язанні беруть участь кілька чи кредиторів чи боржників. Наприклад, при спільному заподіянні шкоди декількома особами на стороні боржника буде кілька осіб.

Як об’єкт зобов’язання виступають визначені дії боржника. Зміст обов’язальних правовідносин утворюють суб’єктивні права та обов’язки його учасників. Із ст. 509 ЦК України випливає особливість змісту зобов’язальних правовідносин, яка полягає в тому, шо правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а боржника - має форму боргу як обов’язку виконання вимоги кредитора.

Оскільки зобов’язання є правовідносинами майнового характеру, то зміст їх становлять суб’єктивні права та обов’язки також майнового характеру.

Однак зміст зобов’язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або утримання від вчинення таких дій). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Зміст зобов’язань. У залежності від підстави виникнення зобов’язання поділяють на два типи: договірні і позадоговірні. Договірні зобов’язання виникають на основі укладеного договору. Позадоговірні зобов’язання мають свєю підставою інші юридичні факти. Значення такого поділу полягає в тому, що зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, але й угодою сторін. Зміст позадоговірних зобов’язань залежить тільки від закону і волі однієї із сторін у зобов’язанні.

Юридична спільність договірних зобов’язань дозволяє, до того ж, виділити значну кількість загальних норм права, рівною мірою застосовних дочисленних і різноманітних договірних зобов’язань. Сукупність цих правових норм утворює загальну частину інституту договірного права.

У рамках договірних зобов’язань у залежності від характеру опосередковуваного ними руху матеріальних благ виділяються такі групи:

зобов’язання по реалізації майна;

зобов’язання по наданню майна в користування;

зобов’язання по виконанню робіт; -зобов’язання по перевезеннях;

зобов’язання по наданню послуг;

зобов’язання по розрахунках і кредитуванню;

зобов’язання по страхуванню;

зобов’язання по спільній діяльності;

змішані зобов’язання.

Внутрідоговірні зобов’язання можна поділити на дві групи: 1) зобов’язання з однобічних угод; 2) охоронні зобов’язання.

Наприклад, такі зобов’язання по реалізації майна, як купівля-про-даж, міна, рента, підкоряються цілому ряду загальних правил, встановлених у нормах цивільного права.

За співвідношенням прав і обов’язків можна виділити: однобічні і взаємні зобов'язання. При однобічних зобов’язаннях в однієї сторони є тільки права, тоді як в іншої тільки обов’язки. Наприклад, у зобов’язаннях позики, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди.

У взаємних зобов’язаннях кожна із сторін має як права, так і обов’яз-] ки, кожна із сторін вважається боржником іншої сторони в тім, що вона зобов’язана зробити на її користь, і одночасно її кредитором у тім, що вона має право від неї вимагати. Наприклад, у договорі купівлі-про-дажу продавець і покупець володіють і правами, й обов’язками.

За визначеністю предмета виконання виділяються зобов’язання аль-тернативні і факультативні. Предметом зобов’язання звичайно є цілком конкретна дія. Але можуть бути випадки, при яких боржник зобов’язаний виконати для кредитора одну з декількох дій, передбачених законом чи договором. Наприклад, продати якусь річ чи сплатити визначену грошову суму, причому здійснення однієї з них є виконанням зобов’язання. Право вибору звичайно належить боржнику, якщо інше не випливає з договору, закону чи суті зобов’язання. Це і є альтернативне зобов’язання. Наприклад, боржник зобов’язується передати кредитору певну річ, а в разі неможливості цього - відшкодувати її вартість.

За характером взаємозв’язку розрізняють основні і додаткові (акцесорні) зобов’язання. Основні можуть існувати самостійно, без додаткового зобов’язання. Додаткові - тільки за наявності основного зобов’язання, у нерозривному зв’язку з ним. Це неустойка, поручительство. Додаткові зобов’язання носять залежний характер і обслуговують основні зобов’язання. Тому вони завжди випливають із долі основного і припиняються з припиненням основного. Так, зобов’язання про випла-1 ту неустойки при порушенні боргу завжди забезпечує головне зобов’язання і втрачає силу при припиненні основного зобов’язання.

Як і будь-які цивільно-правові відносини, зобов’язання виникають на підставі певних юридичних фактів, які прийнято називати підставами виникнення зобов’язань. В основі виникнення зобов’язань можуть! лежати найрізноманітніші юридичні факти.

Підстави виникнення зобов'язань. Серед усіх можливих підстав виникнення зобов'язань законодавство особливо виділяє договір (ст. 626 ЦК України). Це не випадково, тому що зобов’язальні правовідносини найбільш часто встановлюються з волі осіб, що беруть у них участь, вираженої в договорі. Такий спосіб формування зобов’язань найбільшою мірою відповідає потребам розвитку економічного обороту. У силу цього більшість зобов'язань, що існують у нашому суспільстві, відно-

сяться до договірного типу. Договір - це найбільш поширена підстава виникнення зобов’язання. Слід звернути увагу на законодавство інших країн, наприклад, згідно із ЦК Франції ці поняття використовуються як тотожні. Договірні зобов'язання становлять основну частину зобов’язань взагалі.

Підставою виникнення зобов’язань можуть бути різні договори. Цивільний кодекс України передбачає можливість існування договорів купівлі-продажу, міни, дарування, найму, підряду, страхування і т.ін. Багато видів договорів передбачено і підзаконними нормативними актами, наприклад, договір купівлі-продажу при приватизації, оренді державного майна.

Зобов’язання можуть виникати і з договорів, хоча і не передбачених цивільним законодавством, але не суперечних йому.

Поряд з договорами підставою виникнення зобов’язань можуть служити й односторонні угоди. У цих випадках суб’єкт цивільного права шляхом однобічного волевиявлення або розпоряджається своїм суб’єктивним правом, або покладає на себе суб’єктивний обов’язок, наділяючи тим самим іншу сторону в зобов'язальних правовідносинах відповідним суб’єктивним правом. До таких однобічних угод відноситься заповідальна відмова, публічна обіцянка нагороди і деякі інші угоди.

Підставою виникнення зобов’язань можуть служити й адміністративні акти. При цьому зміст зобов’язання, що виникає з адміністративного акта, визначається цим актом. Включення адміністративних актів в арсенал цивільного права багато в чому було обумовлено адміністративними методами управління, впроваджуваними протягом тривалого часу.

Договори, однобічні угоди й адміністративні акти являють собою правомірні дії, покликані сприяти розвитку економічного обороту. Здійснення ж неправомірних дій у сфері економічного обороту перешкоджає його нормальному функціонуванню. З метою усунення негативних наслідків, викликаних зазначеними неправомірними діями, закон зв’язує з ними виникнення особливого виду зобов’язань.

Цивільний кодекс України 2003 року містить цілий ряд норм (глави 80, 81, 82), передбачаючи, що шкода, заподіяна особистості чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, шо заподіяла шкоду, у повному обсязі. Як підстава виникнення таких зобов’язань виступають самі неправомірні дії (делікти), тому виникаючі на їх основі зобов’язання прийнято називати деліктними зобов’язаннями. Хоча деліктні зобов’язання і виника-

ють з неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового становища учасників економічного обороту.

На досягнення такого самого результату спрямовані і зобов’язання, що виникають унаслідок безпідставного збагачення. Главою 83 ЦК України передбачено, що особа, яка без встановлених законом, іншими правовими актами чи угодою підстав придбала чи зберегла майно за рахунок іншої особи, зобов’язана повернути останній безпідставно придбане чи заощаджене майно (безпідставне збагачення).

В основі зобов’язальних правовідносин можуть лежати також інші дії громадян і юридичних осіб. Наприклад, глава 79 ЦК України перед- І бачає таке: особа, що діє в чужому інтересі без доручення, зокрема з ме- І тою запобігання шкоди особистості чи майну іншої особи, за певних умов здобуває право на відшкодування понесених нею необхідних витрат і іншого реального збитку. Уданому випадку зобов’язання виникає з правомірної дії по запобіганню збитку. Однак ця дія не є угодою чи ад-1 міністративним актом. Тому воно відноситься до числа інших дій грома- І дян і юридичних осіб. При цьому законодавство передбачає можливість І установлення зобов’язань і з інших подібних дій громадян і юридичних І осіб, що прямо не передбачені законом і іншими правовими актами, але І в силу загальних основ і змісту цивільного законодавства породжують І цивільні права й обов’язки.

Зобов’язальні правовідносини можуть породжуватися подіями, тобто такими юридичними фактами, що не залежать від волі людей. Найчастіше І подія веде не до виникнення зобов’язання, а лише породжує в рамках І даного зобов’язання визначені права та обов’язки сторін. Так, настання | такого страхового випадку, як повінь, спричиняє обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якої застраховано від ' повеней, і право останнього жадати від страховика виплати йому цього відшкодування.

ЦК України у ч. 5 ст. 11 окремо визначає таку підставу виникнення зобов’язань, як рішення суду, що раніше окремо не вирізнялося.

Припинення зобов’язання. Зазвичай дія зобов'язання припиняється, коли права та обов’язки, передбачені зобов’язанням, будуть повністю здійснені. Здебільшого, це відбувається за умови виконання зобов'язання його учасниками. Проте зобов’язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позовної давності).

За своїм змістом припинення зобов’язання означає, що з певного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор - кредитором.

БУДЬ-яКІ вимОГИ, яКІ кредитор міг заявити до боржника, виходячи із цього зобов’язання, стають юридично неможливими.

Припиненню зобов’язання присвячена глава 50 ЦК України, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні підстави припинення зобов’язання. Залежно від конкретних обставин існує декілька пособів припинення зобов’язань:

припинення зобов’язання виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України);

припинення зобов’язання переданням відступного (ст. 600 ЦК України). Зобов’язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами;

припинення зобов’язання зарахуванням (ст. 601 ЦК України). Зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги;

припинення зобов’язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України). Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (но-вація). Новація не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом, а також новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором;

припинення зобов’язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК України);

припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України);

припинення зобов’язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України) у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає;

припинення зобов’язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України);

припинення зобов’язання ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Тема 22. Поняття зобов’язання. Виникнення та припинення зобов’язань:

  1. Тема 22. Поняття зобов’язання. Виконання та припинення зобов’язання
  2. Тема 23. Забезпечення виконання зобов’язання
  3. Тема 41.Зобов’язання за спільною діяльністю
  4. Тема 24. Відповідальність за порушення зобов’язання
  5. Тема: Зобов’язання
  6. Тема 24. Відповідальність за порушення зобов’язань
  7. Тема 23. Забезпечення виконання зобов’язань
  8. Тема 43. Зобов’язання за спільною діяльністю
  9. Тема 50. Зобов’язання з безпідставного придбання або збереження майна
  10. Тема: Недоговірні зобов’язання
  11. Тема 48. Зобов’язання з безпідставного набуття або збереження майна
  12. Тема 40. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин. Зобов’язання щодо здійснення фінансових послуг
  13. Недоговірні зобов’язання
  14. Розділ VI Договірні зобов’язання
  15. Розділ VI Договірні зобов’язання
  16. Розділ VII Недоговірні зобов’язання
  17. Тема 44. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Зобов’язання, що виникають із створення загрози життю, здоров’ю або майну