<<
>>

Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права

Насамперед слід зазначити, що термін «право» вживається у зна-ченнях: соціальному, філософському, побутовому та юридичному. Юридичне значення може бути багатоаспектним: право об’єктивне та суб’єктивне.
Юридична наука має різні точки зору на поняття права. Так, об’єктивне право визначається як «сукупність», «система» встановлених державою загальнообов’язкових правових норм, виконання яких забезпечується державно-примусовими засобами.

Право розглядали як волю пануючого класу, виражену в законі. Сучасне право України будується на засадах громадянського суспільства, в якому однаково охороняються як публічні інтереси, так і приватні. Суб’єктивне право є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою.

Цивільне право, як галузь права, - це сукупність установлених чи санкціонованихдержавою цивільно-правових норм, що відбивають інтереси окремих осіб (громадян і організацій) як членів громадянського суспільства, сприяють на основі їхніх волевиявлень досягненню не суперечних закону цілей, забезпечує їм можливості для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян і захисту їх інтересів.

Історично термін «цивільне право» веде свій початок від римського права - ]ш ciУІle - права громадян древнього Рима, шо ще не знало в регульованій ним області асоційованих суб’єктів суспільних відносин.

Сучасне цивільне право регулює, у зв’язку з ускладненням суспільного виробництва і зв’язаних з ним інших сфер громадського життя, численні і різноманітні відносини за участю громадян і організацій. Відповідно і більш широко розуміється цивільне суспільство: суспільство, в якому громадяни й організації, будучи зовсім самостійними, у правовому відношенні, зв’язані одні з одними винятково взаємними інтересами і діють, керуючись цими інтересами, за своїм розсудом.

У країнах, де прийнятий поділ права на приватне і публічне, цивільне право разом з торговим правом є складовими приватного права (на-1 приклад, Франція, Німеччина). В інших країнах цивільне право розу-Я міється як категорія, практично тотожна приватному праву (наприклад, І Італія, Греція). У країнах, що відносяться до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини звичайно виділяли в самостійну галузь - сімейне право. В Україні поділ права на приватне і публічне, а І також віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання в даний час є дискусійним. Не виключене створення (формування) нового цивільного права України як галузі, що охоплює всю сферу І відносин між приватними особами. У правовій державі, у якої розмежовуються поняття громадянського суспільства і політична організація суспільства, поділ права на цивільне (приватне) і публічне є об’єктивним поділом.

Норми публічного права - це такі державно-правові, адміністра- І тивно-правові, кримінально-правові й інші норми, що відносяться до статусу і стану держави, відображають її інтереси, забезпечують функціонування усіх владних структур держави, забороняють здійснення сус- І підьнонебезпечних дій і установлюють відповідальність осіб, які їх вчи- І нили, перед державою.

Оскільки до недавнього часу ніяких приватноправових начал у нас, по суті, не існувало, держава звикла безцеремонно, довільно і безмежно І втручатися в майнову сферу.

Лише за останні кілька років встановлювалися, наприклад, «заморожування» валютних рахунків юридичних осіб; заборона громадянам знімати з рахунків значні суми, вимога І здійснення розрахунків за відвантажені товари, виконані роботи чи надані послуги не більш ніж у тримісячний строк (звернене до формально І визнаних приватних власників) і багато інших аналогічних заходів.

Прикладом того як складаються відносини приватного та публічного удержаві, могли служити погляди відомого російського вченого І. А. Пок- І ровського, що закликав прийняти за основу загальну тенденцію в історії І суспільства, пов’язану з постійним усуненням людського існування. І

При цьому зверталася увага на те, що з розвитком особистості усе більш різноманітними стають її інтереси, а це, у свою чергу, спричиняє потребу охопити саме цивільно-правовим регулюванням більш широке коло прав людини, включаючи її права на ім’я, на охорону інтимних сторін життя, на захист свого існування від вторгнення сторонніх осіб. Визнаючи метою цивільного права максимальний захист людських інтересів, І. А. Поковський особливо виділив у рамках розглянутої галузі серед інших немайнових прав виключні права. Мова йде про права, об’єктом яких служить інтелектуальна власність, що виникає насамперед у зв’язку із «створенням літературного твору, картини художника, наукового чи технічного відкриття». Усе це в більш широкому плані було пов’язано з позитивним рішенням питання, до якого негативно ставилося право римське: про можливість існування в цивільному праві зобов’язань немайнових («негрошових»).

Визнання самостійного існування публічного і приватного права спричинило необхідність визначити лінії їх розмежування. З цього приводу були різні точки зору. До двох з них звів існуючі розбіжності Г. Ф. Шершеневич. Він мав на увазі, шо таке розмежування в одних авторів засновано на «матеріальних моментах», а в інших - на істотно відмінних від них «моментах формальних».

Перші брали за основу розбіжність в «інтересах» (приватний інтерес протиставлявся публічному), а для других критерієм служило не те, шо захищається, а те, як цей захист здійснюється. В останньому випадку малося на увазі, що стосовно публічного права ініціатива в захисті повинна виходити від держави і здійснюватися незалежно, а можливо і всупереч, інтересам потерпілого. Тим часом стосовно права приватного ініціатива виходить неодмінно від самого потерпілого.

Г. Ф. Шершеневич був прихильником першої точки зору. Відповідно, він, у кінцевому рахунку, прийшов до висновку, що «цивільне право являє собою сукупність юридичних норм, що визначають приватні відносини окремих осіб у суспільстві».

Отже, область цивільного права визначається двома факторами: 1 Приватні особи як суб’єкти відносин, 2) приватний інтерес як зміст відносин.

Незважаючи на незбіжне призначення приватного (цивільного) і публічного права, ці дві галузі права утворюють єдність - цілісну систему права України, у якій кожна з галузей права складає її органічну частину. Ця єдність галузей права заснована на єдності волі народу України, вираженої в нормах цих галузей права, на вимозі узгодженого регулювання відносин громадянського суспільства і відносин у сфері владної діяльності держави.

Кожна галузь права регулює відносини у своїй області, по-особливому впливає на них своїми нормами, здійснює властиві їй функції Єдність права припускає чітке визначення місця кожної галузі в системі, зміст і межі дії.

Цивільне право - одна з основних, найважливіших частин будь-якої розвинутої правової системи. Нормальний правопорядок має грунтуватися на існуванні і розрізненні приватно-правового і публічно-правового регулювання.

Співвідношення і розмежування приватного і публічного права завжди становило непросту проблему. Справа в тім, що у сфері приватного права законодавець нерідко змушений використовувати загальнообо-в’язкові, імперативні правила, у тому числі заборони, обмежуючи самостійність і ініціативу учасників регульованих відносин.

Статтею 1 Цивільного кодексу України (2003 р.) передбачено: цивільним правом регулюються майнові відносини і пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини. Отже виділено три групи, які входять у сферу цивільно-правового регулювання. В теорії цивільного права деякі автори визначають лише дві групи суспільних відносин: майнові і особисті немайнові, а останні поділяють на два види - особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, та особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. Студенти повинні самостійно розібратися у цих питаннях та вміти обгрунтовувати свою позицію щодо них.

Предметом цивільно-правового регулювання є: майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. Майнові відносини складаються з приводу конкретного, реально і фізично існуючого май-1 на. За змістом майнові відносини поділяються на дві групи: а)відносини власності; б) відносини у сфері товарообігу.

Юридичними ознаками майнових відносин є: майнова відособленість; автономність суб’єктів цих відносин; рівність суб’єктів, заснована на вольовому зв’язку, позбавленому владного характеру. Майнові відносини своїм предметом мають майно. їх організація має відмінності, пов’язані з тим зв’язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності грунтуються на ставленні особи до речі. Річ - це головне, що характеризує відносини власності і визначає відповідь на питання: моя річ чи чужа річ. Слід також зазначити, що право власності особи

існуєсеред суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і вИЗначається тим, шо відносини власності - це відносини між особами з приводу речі. Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не ІСнує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне офор-млення таких відносин відбувається з допомогою договору або позадоговірних зобов’язань, тобто виникає зобов’язальне право, яке становить значну частину цивільного права. В останні роки виникла така форма соціальних зв’язків, яка має на меті використання юридичних форм, заснованих на управлінні приватними товариствами, корпораціями та їхнім майном, коли товариства виступають як юридичні особи.

Предметом цивільного права є особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов’язані з особою суб’єкта, вони виникають у зв’язку із здійсненням особою своїх невіддільних прав, які поділяються на два види. По-перше, це особисті права на нематеріальні блага, які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага (авторські права, права на промислові зразки, на товарні знаки та інші результати інтелектуальної діяльності). По-друге, це особисті немайнові відносини, об’єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які самі по собі не породжують у його носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо (право на честь, гідність, право на ділову репутацію, на ім’я, право на життя, особисту і сімейну таємницю). Студентам рекомендуємо звернути увагу на існуючу в юридичній літературі дискусію. Існує думка, що такі відносини не регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (О. А.Красавчиков). Прийнятий у 2003 році Цивільний кодекс містить щодо зазначеної проблеми дві глави: 15 «Нематеріальні блага» і 20 «Особисті немайнові права фізичної особи». Більш прийнятою слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх.

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006

Еще по теме Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права:

  1. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  2. Тема: Поняття цивільного права. Цивільне законодавство
  3. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  4. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  5. Тема: Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Захист цивільних прав. Цивільно-правова відповідальність
  6. Тема 7.ФІЗИЧНІ особи як суб’єкти цивільного права
  7. Тема 7.ФІЗИЧНІ особи як суб’єкти цивільного права
  8. Вступ до цивільного права
  9. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  10. Тема: Фізичні особи як суб’єкти цивільного права. Підприємницька діяльність фізичних осіб.