<<
>>

Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин

Однією з функцій цивільного права є регулювання особистих майнових і немайнових відносин. Це виражається в тому, що норми цивільного права визначають, у чому може і повинне виявлятися поводження учасників цих відносин.
Дотримуючись норм цивільного права, учасники названих відносин відповідно в них і діють. Інакше кажучи, нор-ми права ще до виникнення майнових і немайнових відносин передбачають можливе і належне поводження між майбутніми учасниками даних відносин. Але це можливе і належне поводження саме по собі ще не є правовідносинами. Цивільні правовідносини являють собою суспільні відносини, урегульовані цивільним правом. Цивільно-правові відносини - це та форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

Цивільно-правовим відносинам властиві ознаки і правових відносин V цілому, і галузевих цивільно-правових відносин зокрема. Ознакою "цивільних правовідносин є те, що здійснення прав та обов’язків може забезпечуватися засобами державного примусу.

Цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Загальні ознаки правових відносин, які зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права:

майнові і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

їх учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива необхідні як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності. Суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин вини-

кають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, згідно із ст. 11 ЦК України, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Юридичні факти у цивільному праві - це конкретні обставини, визначені зовні, що дістають вираження у наявності або відсутності визначених явищ матеріального світу, такі що містять інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання, передбачені нормами права та викликають передбачені законом наслідки. Юридичні факти залежно від їх вольового чи не вольового характеру поділяються на дії та події. Під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти (укладення договору тощо), з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Подія - це явище об’єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (стихійне лихо). Події залежно від вольового моменту поділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події виникають та розвиваються без участі вольових дій учас-ників, наприклад стихійне лихо. Відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються незалежно від їх волі.

П ідставою виникнення цивільних прав та обов’язків є тільки ті події, які пов’язували б з їх настання певні правові наслідки.

Як особливі юридичні факти виділяють строки, які не можна віднести до дій або подій. Встановлення строку залежить від волі суб’єктів цивільного права, його подальший перебіг здійснюється відповідно до об’єктивних законів перебігу часу, не підвласних їх волі.

Дії як юридичні факти поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законо- < давства, тобто передбачені законом, або такі, що не суперечать йому, та відображають правомірну поведінку учасників цивільних правовідносин. Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки та юридичні акти.

Юридичні вчинки - правомірні дії суб’єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків. Прикладом юридичних вчинків, наприклад, є створення автором об’єктів інтелектуальної власності.

Юридичні акти - це правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові наслідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх (адміністративні акти).

Судові рішення є також юридичним фактом, що встановлюють цивільні права та обов’язки. Судове рішення впливає на поведінку учасників цивільних правовідносин, воно може підтверджувати наявність чи відсутність правовідносин або їх зміну, припинення.

Неправомірні дії- це дії суб’єктів цивільних правовідносин, що суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. До неправомірних дій, наприклад, відносять заподіяння шкоди (делікти), зловживання правом, безпідставне збагачення.

З метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб’єкти, об’єкти, суб’єктивне цивільне право і суб’єктивний цивільний обов’язок.

Суб'єкти цивільно-правових відносин - це особи, що беруть участь у цивільно-правових відносинах, принаймні дві особи. Суб’єкт, якому належить право, називається активним суб’єктом, чи суб’єктом права. Суб’єкт, на якого покладено обов’язок, називається пасивним суб’єктом, чи суб’єктом обов’язку.

Здебільшого, у цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідносинах, шо виникають з договору купівлі-продажу, підряду, комісії, кожен із суб’єктів цивільних правовідносин має права і несе обов’язки.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іно-земні юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним та юридичним особам як суб’єктам цивільних правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права й обов’язки. Вона необхідна як правоволодіння у правовідносинах. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадяни-на. У деяких випадках момент настання правоздатності може встанов-люватися законом залежно від досягнення особою відповідного віку (п. З ст. 25 ЦК України). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Цивільна дієздатність - це здатність суб’єкта своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності настає, за загальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб’єктність - здатність суб’єкта права бути учасником цивільно-правових відносин, вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності. Дієздатність об’єднує поняття деліктоздатності -здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій. Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб’єктами цивільного права - фізичними особами, державою і територіальними громадами. Юридичні особи, як і інші учасники, мають правоздатність та дієздатність. Правоздатність та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, з моменту державної реєстрації, і припиняються також одночасно - з моменту ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру. Правоздатність юридичної особи може бути універсальною і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх діях - вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. С п е-ц і а л ь н а правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначено статутом. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. ЦК України 2003 року надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність.

Об’єкти цивільних правовідносин - це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що є предметом діяльності суб’єкта цивільного права. Єдиною вимогою для усіх об’єктів цивільних прав

6 Цивільне право

Цивільне право України І

здатність задовольняти законні інтереси суб'єктів цивільних прав. За- I лежно від змісту останніх можна говорити, шо виникнення цивільних! правовідносин пов’язано з необхідністю придбання, перевезення речей, І надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі, І гідності тощо. Відповідно до цього, об’єкти цивільних правовідносин - І це те, на шо спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з І метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. До об’єктів! цивільних правовідносин належать:

речі (в тому числі гроші й цінні папери);

інше майно, в тому числі майнові права та обов’язки;

результати робіт, послуги;

результати інтелектуальної діяльності;

інформація;

інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України). Речі - найбільш поширений об’єкт цивільних правовідносин, за

допомогою яких можна задовольнити більшість людських потреб. Речі поділяються на рухомі та нерухомі (ст. 181 ЦК України); подільні та неподільні (ст. 183 ЦК України); індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками (ст. 184 ЦК України); речі споживні та неспоживні (ст. 185 ЦК України); на головну річ та приналежність (ст. 186 ЦК України). Новим для ЦК є те, що до об’єктів віднесені тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180 ЦК І України).

Майно - це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК України). Наприклад, вперше у ЦК України 2003 р. майном є підприємство як майновий комплекс. Він об’єднує усі види майна, що забезпечують його діяльність - земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, продукцію, послуги, засоби індивідуалізації як підприємства, так і його продукції, інші виключні права тощо (ст. 191 ЦК України).

Дії як об’єкт цивільних правовідносин виникають із договорів. Метою вони мають досягнення певного нематеріального результату. До цього віднесено договори про надання послуг: доручення, комісія, страхування, довірче управління майном, надання юридичних послуг, транспортні послуги. Зміст цього об’єкта полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об’єктом яких є дії, - це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення матеріального об’єкта внаслідок побутового обслуговування або виготовлення речей за індивідуальним замовленням.

Результати духовної та інтелектуальної творчості - це створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, що є об’єктами цивільних правовідносин (ст. 199 ЦК України). Відповідно до ст. 200 ЦК України вперше з’явився такий об’єкт, як інформація -публічно або документально оголошені відомості про події або явища, що мали місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі.

Нематеріальні блага - являють собою особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров’я, честь, гідність, ділова репутація, ім’я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, не-доторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, теле-графної та іншої кореспонденції, сім’я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об’єднань, авторство, безпечне для життя та здоров’я дов-кілля, свобода творчості тощо (ст.201 ЦК України).

Зміст цивільних правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки його учасників.

Суб’єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які мають назву правомочності.

Суб’єктивне цивільне право поєднує:

правомочність на власні дії - суб’єкт має право здійснювати са-мостійно фактичні та юридичні дії;

правомочність вимагати - це можливість вимагати від зобов’яза-ного суб’єкта виконання ним певних обов’язків;

правомочність на захист - можливість використання механізму державного примусу.

Суб’єктивний обов’язок - це міра належної поведінки суб’єкта, він має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

Види цивільних правовідносин.

У залежності від п і д с т а в в и н и к н е н н я цивільні правовідносин поділяють на регулятивні та охоронні.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-гро-шових) та особистих немайнових відносин.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків

правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або

особистого становища. 6*

У залежності від кола зобов’язаних осіб і ступеня їх конкретизації цивільні правовідносини поділяють на абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини.

Абсолютні правовідносини мають місце тоді, коли уповноваженому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов’язків, зокрема - утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Таким є право власності.

Відносні правовідносини мають місце там і тоді, коли особі, суб’єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов’язками, шо мають виконуватися. Це, перш за все, зобов’язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної осіб - кожен і всі. Це, наприклад, цивільні правовідносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я, на иороь навколишнє середовище.

У залежності від характеру поведінки зобов’язаної особи цивільні правовідносини поділяють на активніш пасивні правовідносини. Якщо на зобов’язану особу у правовідносинах покладено обов’язок активної поведінки, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного суб’єктивного права. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. У пасивних правовідносинах має місце суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб’єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. До таких правовідносин належать відносини власності, авторські і ви-нахідницькі відносини, особисті немайнові відносини тощо.

Речові та зобов’язальні відносини розрізняються за об’єктом правовідносин. Об’єктом речових прав є речі, майно. У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії.

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом є майно (це відносини власності). В особистих немайнових відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін.

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин:

  1. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  2. 3. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин
  3. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  4. Тема: Поняття цивільного права. Цивільне законодавство
  5. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  6. Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочинів
  7. Тема 10. Правочини: поняття, види. Умови чинності правочину
  8. Тема 4 Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю
  9. 1. Загальні поняття й елементи форми держави
  10. Тема: Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Захист цивільних прав. Цивільно-правова відповідальність