<<
>>

Тема 7.ФІЗИЧНІ особи як суб’єкти цивільного права

Поняття фізичної особи. Поняття цивільної правоздатності, її виникнення, обсяг і припинення.

Фізична особа, як суб’єкт цивільних правовідносин відповідно до ст. 24 ЦК України «людина як учасник цивільних відносин вважається

фізичною особою».

Таким чином громадянство як правовий зв’язок між фізичною особою і державою у цивільних відносинах не має визначального характеру і всі фізичні особи незалежно від громадянства можуть брати участь у цивільних відносинах. Це відповідає ст.26 Конституції України.

Закон визначає правоздатність як здатність фізичної особи мати цивільні права і нести обов’язки (ст. 25 ЦК України). Зміст правоздатності фізичної особи розкривається через весьтой комплекс прав і обов’язків, яким може володіти особа відповідно до цивільного законодавства. Саме тому, характеризуючи правоздатність фізичної особи, підкреслюють не лише те, що вона властива фізичній особі (іноземцю, особі без громадянства) як психофізичній особі, але і має соціально-юридичні якості.

Все більше українських вчених вважають, що правоздатність - це природна властивість кожної людини. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише частину цих прав. Таким чином, набуття конкретних суб’єктивних прав означає ре&чізацію правоздатності.

Правоздатність - основа для праволодіння. Спеціально присвячені обсягу правоздатності громадян норми ЦК України (ст 11, 26) містять перелік тільки основних, найбільш значимих цивільних прав, до числа яких відносяться: можливість мати майно на праві власності; успадко-вувати і заповідати майно; займатися підприємницькою або будь-якою іншою діяльністю, не забороненою законом, тощо.

Крім того, громадянин вправі мати інші майнові й особисті немай-нові права, включаючи і такі, котрі прямо законом не передбачені, але не суперечать загальним положенням і змісту цивільного законодавства. Це дає уявлення про найбільш значимі права, можливість володіння якими включається в зміст цивільної правоздатності. Зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності.

Згідно із ст. 26 ЦК України фізична особа має всі особисті немай-нові права, встановлені Конституцією, цим Кодексом, а також усі майнові права, що встановлені Конституцією та іншими законами. Також у ст. 26 ЦК України прямо визначено, шо фізична особа здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин.

Рівність правоздатності означає, що цивільна правоздатність рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови та інших обставин.

Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Пра-1 воздатність визнається за кожною фізичною особою, вона не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже правоздатність є невідчужуваною. У ст.

27 ЦК України визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, крім випадків, коли таке обмеження перед-бачено Конституцією України.

Виникнення та припинення правоздатності. Цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється зі смертю громадянина. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона народилася живою та не раніше 6 місяців. Право-шатністю громадянин наділений з моменту народження і протягом усього життя до смерті. Визначення моментів народження і смерті не є предметом юридичної науки, оскільки мова йде про чисто фізіологічні поняття. Для права важливо лише, що з моменту, коли громадянин вважається народженим, а медицина, як правило, керується в цьому випадку критерієм початку самостійного подиху, дитина здобуває цивільну правоздатність.

Припиняється правоздатність зі смертю громадянина. Для визначення моменту, з яким цивільне законодавство пов’язує припинення правоздатності, варто говорити про біологічну смерть, тобто про стан, коли повернення людини до життя виключене.

Обмежити правоздатність громадянина взагалі не можна. Апе існують такі можливості, що піддаються обмеженню, наприклад, мож-ливість вибирати місце проживання може бути обмежена вказівкою на обов’язок громадянина проживати в конкретному місці або забороною проживати де-небудь, може бути обмежена і можливість заняття під-приємницькою діяльністю. Однак подібні обмеження допускаються лише у випадках і порядку, установлених законом. Так, позбавлення волі, позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю, а також інші карні й адміністративні покарання являють собою обмеження пра-воздатності громадян, застосовувані як санкції за вчинений злочин чи адміністративне правопорушення.

Поняття цивільної дієздатності, її види. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними

(ст. ЗО ЦК України). Правоздатний громадянин може реалізувати свої права та обов’язки, але він повинен розуміти значення своїх дій.

Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати доручення та ін. Змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки; здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами; здатність нести відповідальність за противоправну поведінку.

Стаття ЗО ЦК України визначає, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також щатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самос-тійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

На вІДміну від правоздатності, дієздатність пов’язана зі здійсненням громадянином вольових дій, шо припускає досягнення визначеного рівня психічної зрілості. Закон встановлює невідчужуваність і неможливість обмеження дієздатності за волею громадянина. Згідно із ст. ЗО ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом (наприклад, можливо обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами).

На вІДМіну від правоздатності, дієздатність не може бути для всіх однаковою.

Закон розрізняє декілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) обмежена; 4) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність - здатність власними діями набувати будь-які майнові та особисті немайнові права, реалізовувати належну право-здатність у повному обсязі.

Закон як критерій досягнення громадянином можливості власними діями здобувати для себе права і нести обов’язки визначає вік. Повна дієздатність, згідно із ст. 34 ЦК України, визнається за повнолітніми громадянами, тобто після досягнення ними 18-річного віку. Допускаються два вилучення з цього правила: повна дієздатність може виникнути у громадянина і до досягнення 18-річного віку у випадках, по-пер-

ше, вступу в шлюб особою, що не досягла 18 років, якщо їй в установленому законом порядку був знижений шлюбний вік, по-друге, внаслідок емансипації (ст. 35 ЦК України). Емансипація - оголошення особі, яка досягла 16 років, якщо вона працює за трудовим договором або за згодою батьків займається підприємницькою діяльністю, цілком дієздатною. Зазначені дії є достатнім доказом того, що неповнолітній має можливість самостійно приймати рішення щодо майнових та інших цивільно-правових питань. Емансипація відбувається за рішенням органу опіки і піклування за наявності згоди обох батьків, або суду, якщо батьки чи один з них на те не згодні. Ціль емансипації полягає в наданні неповнолітньому повноцінного цивільно-правового статусу.

Часткова дієздатність. За ЦК України неповнолітня особа має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Особа віком від 14 до 18 років може самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом. Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім згідно із ст.1199 ЦК України, здійснюється самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неї майна шкода відшкодовується батьками або піклувальниками, якщо вони не доведу ть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

Неповнолітня особа несе особисто відповідальність за порушення] договору, укладеного нею самостійно, а також договору, укладеного за згодою батьків, піклувальників. У випадку недостатності майна, додаткову відповідальність несуть батьки або піклувальники (ст. 33 ЦК Ук-' раїни).

Малолітніособи,якінедосягли Кроків (ст. 31 ЦК України), наділені частково дієздатністю: вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Ці особи можуть здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Причому п. 5, ст. 1178 ЦК України встановлює, що обов’язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється при досягненні нею повноліття. Після досягнення повноліття на цю особу може бути покладено обов’язок відшкодувати шкоду в повному обсязі або частково, якщо вона має достатньо коштів, а особи, які відшкодовували цю шкоду, стали неплатоспроможними або померли.

Обмежена дієздатність. З досягненням 18 років, а також у вже розглянутих випадках, дієздатність громадян настає в повному обсязі. На зміст дієздатності більш не впливають вікові фактори, однак здатності громадянина до вольових усвідомлених дій можуть бути порушені внаслідок захворювання або зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами. При наявності зазначених проявів необхідно захистити майнові інтереси такого громадянина або інтереси його родини. Цій меті служать визнання громадянина недієздатним і обмеження дієздатності громадянина, який зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами.

Обмеження дієздатності може бути застосовано лише в порядку, визначеному законом (ч. 2, ст. ЗО ЦК України). Відповідно до ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набуття законної сили рішенням суду про це.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи має такі наслідки: над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування; фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, шо виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої об-межена, до органу опіки та піклування або до суду. Закон також встановлює, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе

відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклу~ I вальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Дієздатність фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, може бути поновлена відповідно до умов, визначених ст. 38 ЦК І України: у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність; у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

У цьому разі піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздат- І ності.

Визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою. Тривала відсутність громадянина в місці його постійного проживання за відсут- І ності відомостей про його перебування зачіпає права та інтереси фізич- І них осіб, з якими він перебуває у правових зв’язках. З метою усунення | такої правової невизначенності законом передбачено створення спе- І ціального легального статусу для такої особи - визнання її безвісно І відсутньою, що є засвідченням у судовому порядку факту тривалої І відсутності особи в місці її проживання, що, у свою чергу, тягне за собою І певні правові наслідки.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її пос- І тійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі І неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце І перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в ] разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Визнання громадянина безвісно відсутнім можливе за рішенням суду, але громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб’єктом права. ' Орган опіки та піклування встановлює опіку над його майном. Стаття 44 ЦК України передбачає, що опіку над майном безвісно відсутньої особи встановлює нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно. За заявою заінтересованої особи нотаріус може встановити опіку до ухвалення судом рішення про визнання громадяни-на безвісно відсутнім. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідо-

ме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Визнання громадянина безвісно відсутнім неможливе, якщо він переховується від розшуку (за кримінальною справою). Неможливо визнати громадянина безвісно відсутнім, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає відомостей про його місцезнаходження.

У разі, якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК України).

Оголошення громадянина померлим передбачено ст. 46 ЦК України. Як відомо громадянин, якого визнано безвісно відсутнім, залишається учасником ряду правовідносин. У разі довготривалої відсутності громадянина, якщо місце його перебування неможливо встановити, є підстави припустити, що він помер. Відповідно до ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обс тавин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Суд у цьому випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті.

Правові наслідки такі самі, як і у випадку реальної смерті громадянина. У випадку появи громадянина чи встановлення його місцезнаходження, він відновлюється у всіх правах. Але в цьому разі може йтися лише про відновлення тих його прав, які перейшли до спадкоємців. Права, які припинилися, не можуть бути поновлені.

Стаття 48 ЦК України встановлює, шо незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно зберег-лося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред’явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов’язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з’явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій І особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Ім’я та місце проживання фізичної особи. Особистим правом фізичної особи є право на ім’я. Фізична особа набуває прав та обов’язків і І дійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином І України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо І інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої І вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа І відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) 1 або діяти без зазначення імені. Ім’я фізичній особі надається відповідно до закону (ст. 28 ЦК України).

Відомості про ім’я заносяться до актового запису про народження дитини відповідно до правил ст. 145-147 Сімейного кодексу України. Правила про зміну імені встановлені у Положенні про порядок розгляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, зат-вердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. Така зміна не впливає на цивільні права та обов’язки фізичної особи.

Таким чином, індивідуалізація окремого громадянина здійснюється перш за все за його ім’ям. Ім’я надається громадянину при народженні.

Ще однією ознакою фізичної особи, що її індивідуалізує, є її місце проживання. У житті бувають випадки, коли у різних громадян цілком збігаються ім’я, прізвище та по батькові, однак місце проживання збігається дуже рідко. Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, у якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. З 18 років особа має право самостійно обирати собі місце проживання. Місце проживання має бути визначено точно: населений пункт, вулиця, номер будинку, квартири. Місцем проживання неповнолітніх визнається місце проживання їх батьків. Якщо батьки проживають окремо, місцем проживання буде місце проживання того з батьків, з яким проживають ці діти. Місцем проживання недієздатних осіб є місце проживання їх опіКУнів (за ст. 29 ЦК - також місцезнаходження відповідної організації, яка виконує функції опікуна).

При визначенні місця проживання вирішальне значення мають об’єктивні ознаки - постійне проживання фізичної особи в цьому місці. Правильне визначення місця проживання має важливе правове значення, а саме: виконання обов’язків, відкриття спадщини тощо. У ст. 1221 ЦК України вказано, що місцем відкриття спадщини визнається останнє місце проживання спадкодавця.

Акти цивільного громадянського стану. Цивільний (громадянський) стан особи визначається сукупністю фактів, які характеризують фізичну особу як суб’єкта цивільного права. Так, виникнення і припинення правоздатності пов’язане з фактом народження і фактом смерті особи, вступ у шлюб тягне за собою виникнення права спільної власності подружжя, а усиновлення - і відносини законного представництва, і весь комплекс особистих та майнових прав і обов’язків, які виникають між батьками і дітьми.

Громадянський стан (правовий статус) - правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов’язків. Громадянський стан громадянина індивідуалізують його ім’я, місце проживання, сімейний стан. Громадянський стан людей неоднаковий. Поняття громадянського стану може вживатися в значенні правового становища громадянина як учасника майнових та особистих немайнових відносин. Існують державні органи, що здійснюють реєстрацію актів громадського стану: дій, які індивідуалізують людину, які є юридичними фактами і з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов’язків. Закон «Про органи реєстрації актів громадянського ста-

ну» від 24 грудня 1993 р. визначає акти громадянського стану як засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені та по батькові. Цей перелік є переліком фактів, які підлягають обов’язковій реєстрації. Метою реєстрації є охорона особистих майнових та немайнових прав, державних і громадських інтересів. Систему органів реєстрації становлять: відділи реєстрації актів громадянського стану головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських управлінь юстиції, виконавчі органи сільських, міських рад. Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном здійснюють консульські установи та дипломатичні представництва.

Акти громадянського стану - адміністративні акти, які здійснюють компетентні органи, закріплюючи в офіційних документах відповідні обставини.

Порядок реєстрації актів громадянського стану встановлено сімейним законодавством.

Опіка і піклування є способом забезпечення особистих і майнових прав та інтересів фізичної особи. Згідно із ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки.

Фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, має право на здійснення підприємницької діяльності (ст. 50 ЦК України). Поняття підприємницької діяльності дано у ст. 42 Господарського кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 р. Фізична особа може здійснювати підприємницьку діяльність за умови і після державної реєстрації у встановленому законодавством порядку. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім того, на яке не може бути звернено стягнення.

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Тема 7.ФІЗИЧНІ особи як суб’єкти цивільного права:

  1. Тема 7.ФІЗИЧНІ особи як суб’єкти цивільного права
  2. Тема: Фізичні особи як суб’єкти цивільного права. Підприємницька діяльність фізичних осіб.
  3. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  4. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  5. Тема 6. Об’єкти цивільних прав
  6. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  7. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  8. Тема 6. Об’єкти цивільних прав
  9. Тема: Об’єкти цивільних прав
  10. Що таке цінні папери як об'єкт цивільного права?
  11. Тема: Поняття цивільного права. Цивільне законодавство
  12. Тема 9 Права людини і суб'єктивне юридичне право
  13. Тема: Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Захист цивільних прав. Цивільно-правова відповідальність
  14. Що таке цивільна правоздатність фізичної особи?
  15. Що таке цивільна дієздатність фізичної особи?
  16. Тема 46. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Зобов’язання, що виникають із створення загрози життю, здоров’ю та майну