<<
>>

Що означає термін "володіння" як окремий цивільно-правовий інститут речового права?

Радянське цивільне законодавство і цивільне законодавство України до прийняття Цивільного кодексу України не знали таких правових інститутів: володіння як окремий цивільно-правовий інститут; сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис і суперфіцій як правові форми користування чужою землею.

Проте Закон України "Про власність", прийнятий ще .7 лютого 1991 р., уже допускав певну можливість користу-вання чужим майном.

Так п. 6 ст. 4 проголошує, що "...власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами". Таке право є ніщо інше, як речове право користування чужим майном (річчю), яке у римському цивільному праві дістало назву "сервітути".

Нові правові інститути, які є складовими Цивільного кодексу України, значно розширюють можливість цивільно-правового регулювання відносин у нашій державі.

Нижче зміст названих цивільно-правових інститутів розкрито відповідно до Цивільного кодексу України.

У римському праві (як і в Цивільному кодексі України) поняття володіння (р088езіо) має двояке значення:

1) самостійний правовий інститут, незалежний від права власності;

2) одна з правомочностей власника.

У першому значенні мається на увазі саме володіння, а в другому — право володіння.

Однак ці поняття іноді ото-

тожнюють: володільця не відрізняють від власника, а власника від володільця. Разом з тим такі різні правові категорії змішувати не можна. Слід завжди пам'ятати: володілець — це фактичний володар речі незалежно від наявності права на неї, власник — фактичний володар речі й має право власності на неї. Ми будемо розглядати "володіння" як цивільно-правовий інститут, де про право не згадується, тобто йдеться про фактичну наявність речі у майні володільця, яку він вважає своєю.

Володіння слід чітко відрізняти від права власності.

Володіння власника, як уже зазначалося, є лише одним із елементів права власності, одна з головних його правомочностей. Якщо в однієї речі поєднується володілець і власник, то володіння є лише істотною частиною цього права. Якщо володілець і власник не збігаються в одній особі, то відповідно є окремий цивільно-правовий інститут, значення якого полягає в юридичних наслідках володіння, або держання. Отже, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Суб'єктами володіння можуть бути ті ж фізичні і юридичні особи, які можуть бути суб'єктами права власності. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

Об'єктом володіння може бути майно, здатне бути об'єктом права власності.

Для виникнення володіння необхідне поєднання двох елементів — фактичної наявності речі у майні конкретної особи і щоб ця особа вважала цю річ своєю. Для припинення володіння достатньо втратити один із цих двох елементів.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником (наприклад, майно отримане у володіння за договором оренди), а також на інших підставах, встановлених законом. Наприклад, особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном протягом певного строку (набувальна давність).

Право володіння припиняється у разі:

• відмови володільця від володіння майном;

• витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

• знищення майна.

Захист володіння майном має специфічні характерні риси, властиві тільки йому. Як зазначалося вище, фактичне володіння вважається правомірним доти, доки інше не буде встановлено судом. Таким чином, володільницький захист не потребує доведення права, оскільки самого права може не бути. Це передусім спрощений і полегшений спосіб захисту порівняно з так званим петиторним захистом, який потребує доведення права. Володільницький захист потребує тільки доведення самого факту володіння і факту його порушення. При доведенні цих двох фактів володільцю і надається захист.

Володілець має право захищати своє майно від будь-якої особи, що самоправне ним заволоділа, у тому числі від власника чи від особи, яка має інші права на майно, якщо судом не визнано право останніх на це майно. Володілець має право вимагати будь-яких порушень свого володіння, навіть якщо ці порушення і не були пов'язані з втратою реального володіння майном.

Незаконне недобросовісне володіння не захищається. Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно поверну-ти майно особі, яка має на це майно право власності чи інше право, передбачене договором чи законом, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право подати позов про витребування цього майна.

<< | >>
Источник: М.І. ПАНЧЕНКО. Цивільне право України Навчальний посібник. 2005

Еще по теме Що означає термін "володіння" як окремий цивільно-правовий інститут речового права?:

  1. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  2. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  3. Що означає термін "комерційна концесія"?
  4. Що означає термін "промислова власність"? Які її об'єкти?
  5. Що розуміють під терміном "цивільне право"?
  6. Що означає здійснення цивільних прав?
  7. Що таке строки, терміни та позовна давність у цивільному праві?
  8. Які є засоби цивільно-правового захисту права власності?
  9. Що включає поняття речового права?
  10. Тема: Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Захист цивільних прав. Цивільно-правова відповідальність
  11. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  12. Тема 9. Держава як суб’єкт цивільного права. Територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права
  13. Тема: Поняття цивільного права. Цивільне законодавство