<<
>>

2. Виникнення держави

Причини виникнення первісної (архаїчної) держави.

Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соціально однорідними утвореннями: групи людей, що існували всередині спільноти, виділялись виключно за біологічними властивостями (стать, вік, фізичний стан тощо). Тому й органи управління таким суспільством (збори сородичів, старійшина роду та ін.), а також загальні правила поведінки (звичаї, ритуали, традиції, табу), які діяли у ньому, виражали інтереси всіх його членів-сородичів.

Та внаслідок повільного, але неминучого, «невідворотного» розвитку й ускладнення суспільного виробництва, а відповідно, і всього суспільного життя, об'єктивно виникають такі соціально необхідні потреби, функції, на реалізації яких починають зосереджуватись лише окремі члени роду, племені.

Формуються, отже, хай спочатку і неве-ликі, групи людей, за котрими поступово закріпляються ці «ролі», котрі здебільшого вже «спеціалізуються» на вирішенні саме загальносоціальних справ. До останніх насамперед належать: а) управління — організація, координація діяльності сородичів, соплемінників; б) шаманство — ритуально-обрядові, релігійні функції; в) військове керівництво — організація захисту від завойовників та ін.

У таких «управлінців», певною мірою вже від-окремлених від «звичайних» членів спільноти, виникають, окрім загальносуспільних, ще й специфічні групові інтереси, а отже, спільнота поступово стає мірою соціально неоднорідною. І це, як свідчать дані сучасної етнографії, археології, стародавньої історії, може відбуватись ще до суспільного розподілу праці (зокрема, на скотарство та землеробство) і до виникнення приватної власності на засоби виробництва (але за наявності надлишкового продукту).

Зазначені угруповання утворюють, можна сказати, прошарок племінної бюрократії (управлінської, військової, релігійної), який здійснює керівництво суспільством вже не тільки у його загальних інтересах, але, так чи інакше, й у власних корпоративних інтересах. Остання обставина якраз і становить ту суттєву відмінність, котра відрізняє цю організацію управління від організації публічної влади у соціально однорідному (первіснооднорідному) суспільстві. Тому ця організація має бути відображена спеціальним поняттям, що йому відповідає сьогодні термін «держава».

Отже, якщо не вважати племінну бюрократію соціально-економічним класом у традиційно-марксистському розумінні цього поняття (ця частина суспільства, вже посідаючи специфічне місце у системі розподілу матеріальних благ, соціальних функцій, «ролей», прав і обов'язків, все ж не від-різняється від інших своїм відношенням до засобів виробництва), можна констатувати наявність докласової держави — держави племінної бюрократії. Вона була, за її соціальною сутністю, організацією публічної (політичної) влади домінуючої верхівки племінного соціально-неоднорідного суспільства. До речі, про архаїчну докласову державу писали такі вчені як Ф. Енгельс у книзі «Ан-ти-Дюрінг» (1878 р.) та М. С. Грушевський у праці «Початки громадянства (генетична соціологія)» (1921 р.). А якщо вважати племінну бюрократію соціальним класом, тоді таку організацію треба буде розглядати як класову державу.

З виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка поступово зосереджується насамперед у руках зазначеного прошарку суспільства, а далі, з виникненням класів рабовласників і рабів (у деяких країнах — класів феодалів і кріпосних), соціальна сутність держави змінюється: остання стає організацією політичної влади рабовласників (або ж відразу феодалів).

Чимало таких держав згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність внаслідок воєн чи інших історичних подій.

Причини утворення національної держави

Згодом, коли набирали сили такі нації, що жили компактно на своїй історичній території, та внаслідок конкретних історичних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав, відносно самостійним чинником утворення нових держав ставало здійснення такими націями (народами) їх права на політичне самовизначення.

За певних обставин цей чинник може набувати вирішального значення і вести до формування національних держав. Згадані держави утворювалися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань (за останнім варіантом відбувається нині утвердження незалежності держави Україна).

Втім, і «національні» держави завжди виникають у суспільстві, яке є соціально неоднорідним.

Зовнішніми (формальними) реквізитами національної приналежності держави мають бути, як правило, певні історично зумовлені її офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Ознаки, котрі відрізняють державу від інших організацій у соціально неоднорідному суспільстві:

- у кожній країні із соціально неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій — багато;

- тільки держава виступає офіційним представником усього суспільства; всі ж інші організації репрезентують лише його частину;

- тільки держава може вирішувати загальносуспільні справи — інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

- держава має у розпорядженні для виконання своїх завдань та функцій специфічний апарат, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень;

- тільки держава може встановлювати загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки — юридичні норми (право як спеціально-соціальне, юридичне явище);

- тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки:

- верховенство влади; повнота влади; самостійність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у даній країні, так і за її межами.

Аналізувати співвідношення національних (етнічних) та соціальних коренів, аспектів будь-якої держави можна, виходячи з таких загальних положень:

1. Майже в кожній утвореній за новітню історію державі її народ (населення) є етнічно неоднорідним, складається, так чи інакше, з різних національно-культурних спільностей.

2. Кожна з таких етнічних спільностей, як правило, соціально неоднорідна, поділяється на певні класи, стани, прошарки, інші утворення, групи.

3. Не існує частин суспільства (класів, верств тощо), які були б етнічно нейтральними, «дистильованими», цілком позбавленими національних властивостей, рис.

Цим об'єктивно й зумовлюється складне переплетіння, діалектична взаємообумовленість, взаємозалежність соціальних і національних засад у сутності будь-якої держави (зокрема, сучасної України).

У наведених положеннях поняття нації, національної приналежності використано в його суто етнічному розумінні. Але й у цьому випадку слід зауважити, що національність (національна належність) людини, групи людей — це об'єктивний результат передусім (хоча й не тільки) її реальної конкретно-історичної соціалізації; він виявляється, головним чином, в її соціально (а не біологічно) обумовлених, тобто «вирощених» певним соціумом (а не генами), властивостях. Саме внаслідок цього, по-перше, для визначення національної приналежності людини або групи людей їхні біологічні, фізіологічні та інші позасоцїальні властивості мо-жуть мати лише допоміжне, другорядне, проте аж ніяк не вирішальне значення.

По-друге, навряд чи може існувати єдиний, уніфікований еталон (універсальний набір, «пакет» показників) приналежності людини до певної нації, особливо якщо окремі її частини протягом значного періоду існували у суттєво відмінних соціальних умовах. У цьому випадку можна говорити про різновиди певної нації (етносу), які є історично рівнозначними, «рівноправними» і не можуть порівнюватися, а тим більше протиставлятись один одному з позицій національної «чистоти».

А по-третє, одна й та сама людина, яка перебуває, особливо з дитинства, у багатонаціональному середовищі, оточенні, може в процесі становлення, формування, розвитку своєї особистості засвоювати різні етнокультурні ролі, надбання, здатна ставати носієм декількох (хоча й у різних «дозах») національно-культурних рис, особливостей, параметрів, менталітетів. І вона проявляє їх (хоч і нерівномірно, нерівноцінно) у відповідних етнокультурних режимах, ситуаціях, відносинах.

Очевидно, що тоді як осіб без національності, тобто абсолютно позбавлених яких би то не було об'єктивних національних рис, не існує, то особи, які є носіями властивостей кількох націй, досить поширені (у тому числі в Україні).

Проте існує ще й інше розуміння поняття нації — у її політичному, державно-громадянському вимірі, деякою мірою «юридизоване», а саме: нація — це спільність громадян даної держави. Саме така позиція знаходить сьогодні все ширше визнання й підтримку державного керівництва сучас-ної України.

<< | >>
Источник: П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави. 2001

Еще по теме 2. Виникнення держави:

  1. Тема 4 Поняття, соціальна сутність і причини виникнення держави. Види держав за їх сутністю
  2. 3. Правова держава як держава соціальної демократії
  3. Які підстави виникнення і припинення права власності?
  4. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
  5. § 21.1. Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення
  6. Що є підставою виникнення цивільних прав і юридичних обов'язків?
  7. 4. Функції держави
  8. 1. Загальні поняття й елементи форми держави
  9. Тема 7 Механізм та апарат держави
  10. 1. Загальне поняття й ознаки держави
  11. 2. Загальна характеристика апарату та органів держави
  12. 1. Загальна характеристика механізму держави
  13. 1. Основи концепції правової держави
  14. П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави, 2001
  15. 2. Основні загальні ознаки правової держави
  16. 4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами
  17. КНЯЖЕСТВА И ДЕРЖАВЫ
  18. Тема 8 Держава у політичній системі суспільства
  19. § 1. Президент України — глава Української держави