<<
>>

1. Правова система: поняття і різновиди

Як і політика (політична система суспільства) та держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні системи теж утворюють різноманітні юридичні явища.

Розрізняються, зокрема, правова система і система права, кожна з яких має своєрідну структуру.

Правова (юридична) система — це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав.

До складу такої системи входять наступні елементи:

- різноманітні правові акти (юридичні норми з їх зовнішніми джерелами, об'єктивовані акти тлумачення і застосування цих норм), діяльність відповідних суб'єктів із створення цих актів;

- різноманітні види і прояви правосвідомості;

- стан законності та його деформації (акти правомірної, а також неправомірної поведінки).

Визначенню майже кожного з цих елементів присвячені наступні теми курсу, а взаємодія, «співпраця» позитивних, тобто підтримуваних державою і суспільством елементів правової (юридичної) системи характеризуються в останній, підсумковій темі. Зараз же поняття правової системи означене лише для того, щоб з нею не ототожнити інше системне явище — об'єктивне юридичне пра-во (систему прав).

У конкретних правових системах, що складались за певних історичних умов, під впливом тих або інших соціальних факторів якийсь із зазначених елементів набував домінуючого, стрижневого значення. І це накладало відбиток на все юридичне «обличчя» такої системи. Тому залежно від того, який саме елемент є визначальним у правових системах, що існували раніше та існують зараз, їх звичайно розподіляють на такі різновиди (або, як іноді висловлюються правові сім'ї):

- нормативно-актна системи (її історично усталена назва — «романо-германська», або «європейсько-континентальна»);

- судово-прецедентна системи (її традиційна назва — «англосаксонська», або система «загального права»)',

- ідеологічно-релігійна система;

- традиційно-общинна система.

Кожній з цих правових систем притаманні такі особливості:

Нормативно-актна система:

- домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувались на основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права);

- підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

- кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

- більш-менш чіткий поділ цієї системи на право приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особистісні), рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднання, різноманітні організації (цивільне, сімейне, підприємницьке, торгове й деякі інші галузі права); та право публічне, котре регулює відносини, учасником яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних повноважень (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та деякі інші галузі права);

- визнання нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної, тобто державної, оцінки діянь як юридично правових (законних) чи юридично неправомірних (незаконних);

- допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового прецедента як форми юридичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми: «романську» (до якої належить законодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною мірою України, Росії, Білорусі) та «германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.).

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції СІЛА.

Судово-прецедентна система:

- провідною формою юридичного права є судовий прецедент;

- функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

- внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосовуваність юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках — навіть суперечливими;

- принципова некодифікованість норм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права (Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн — членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право,— цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін.); по-друге, в його федеративній структурі; і, по-третє, у дещо меншій зв'язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

У певному сенсі можна констатувати: якщо на європейському континенті (за романо-германської системи) юристи цікавляться насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, «матеріальні» права й обов'язки її учасників, то в Англії, Канаді, США — тим, за якою саме процедурою, за яким процесом ситуація має бути розглянута судом (чи іншим органом), аби дійти правильного рішення.

Так чи інакше, але нині майже третина населення світу живе у державах, де діє прецедентна правова система.

Ідеологічно-релігійна система:

- пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти (у мусульманському праві — Коран, Сунна та ін., в індуському — збірники Вед, у єврейському — Тора (Старий Заповіт), Талмуд);

- функціонування цих джерел, однак, опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», яке здійснюється окремими, «довіреними» священнослужителями, теологами-юристами, авто-ритетними знавцями відповідної релігії; тому реальним джерелом (зовнішньою формою) юридичних приписів у розглядуваній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину (правову ідеологію), «оздоблену» релігійними текстами;

- наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (наприклад, в ісламському праві існує сім «шкіл»);

- невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних (індивідуальних) юридичних приписів, що формулювались «мудрецями» та релігійними суддями, звідси — казуїстичність цих правових систем;

- невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньосімейних та інших (як прояв синкретичності релігійної системи).

Найбільше поширення правова система, що роз-глядається, зберігає у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (таких країн нараховується нині понад 50, хоча не в усіх із них держава офіційно визнає мусульманське право).

Традиційно-общинна система:

- домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне «законодавство», так чи інакше санкціоноване державою;

- юридичні норми у цій системі регулюють від-носини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім'ями, родами та ін.), зокрема, передбачають можливість колективної відповідальності;

- питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки в них функціонують і «взірці» колишнього колоніального права метрополій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

На завершення цього стислого огляду юридичної світової панорами слід підкреслити: хоча такий поділ об'єктивного юридичного права має дуже істотну пізнавальну і практичну цінність, він, однак, ґрунтується лише на формальних, «зовніш-ньоджерельних» показниках.

А ці показники неспроможні дати відповідь на питання, волю якої частини населення даної країни (або групи країн) відображає юридичне право, що втілене відповідною державою (або групою держав) у тих чи інших його зовнішніх формах. Отже, вельми важлива суто юридична типологія права, здійснювана за схарактеризованими вище правовими системами («правовими сім'ями»), не розкриває його соціальної сутності. Це завдання виконує лише соціально-змістовна, «матеріальна» типологія правових систем (див. тему 13).

<< | >>
Источник: П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави. 2001

Еще по теме 1. Правова система: поняття і різновиди:

  1. Тема 15 Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів
  2. Единство и взаимосвязь правовой системы и системы правового общества
  3. 5. Поняття та система спецкурсу «Інвестиційне право»
  4. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ
  5. 1. Поняття та система інвестиційного законодавства
  6. 4. Поняття та система інвестиційного права
  7. § 1. Поняття виборчої системи і виборчого права
  8. 2. Поняття та види інвестиційно-правових норм
  9. 12.1. Поняття охорони праці та її правове забезпечення
  10. § 14.1. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення
  11. 3. Правовая система Российской Федерации и романо-германская правовая семья
  12. 1. Поняття та правова природа інвестиційних проектів будівництва
  13. Які є різновиди договорів купівлі-продажу?
  14. § 1. Поняття, структура та принципи правового статусу національних меншин
  15. § 1. Поняття консгитуційно-правового статусу людини і громадянина та його структура
  16. § 10.2. Правове визначення поняття оплати праці. Структура і функції заробітної плати
  17. Тема 20. Смешанные правовые системы
  18. Тема 13. Правовая система Англии