<< Предыдушая Следующая >>

5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми


У соціально-економічних відносинах формуються різноманітні інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства), які за своїм змістом можуть не співпадати або ж бути протилежними та внутрішньо суперечливими. Тому існує потреба їх вирішення шляхом застосування найбільш конструктивних методів взаємодії та співпраці профспілок, роботодавців і урядових структур. Одним із найефективніших чинників врегулювання соціальних суперечностей вважається соціальне партнерство. Його можна визначити як систему відносин між роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями та їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.
Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:
зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;
забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;
забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;
забезпечення умов праці і життя працівників.
121
Соціальне партнерство спрямоване на пошук компромісних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження особистих та колективних інтересів, що досягається за допомогою таких основних форм, як проведення спільних консультацій, ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин, а також з питань укладення колективних договорів і угод, розгляд і вирішення претензій (розбіжностей), що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів).
Як і будь-якому іншому правовому явищу, соціальному партнерству притаманні власні принципи його організації і здійснення. Відносини соціальних партнерів будуються на основі:
а) взаємної поваги і довіри соціальних партнерів;
б) рівноправності сторін соціального партнерства;
в) всеохоплюючого характеру соціального партнерства;
г) пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій;
ґ) неможливості погіршення умов, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод);
д) обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;
є) відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.
Світова практика знає два види соціального партнерства. В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо), практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих працівників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак це не означає, що при двосторонньому співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, частково здійснює організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.
Більш поширеним є тристороннє співробітництво, або «три-партизм». Воно практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Тут, крім об'єднань роботодавців і ор-
122
ганізацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того, держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме такий вид соціального партнерства отримав своє поширення і в Україні.
Необхідною умовою здійснення соціально-економічних реформ є створення повноцінної правової та нормативної бази з питань соціального партнерства. В Україні поступово формується нормативне підґрунтя запровадження соціального партнерства. Прийнято, зокрема, відповідні зміни до КЗпП України, а також закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-ІП. Указами Президента України затверджені «Положення про Національну раду соціального партнерства» від 27 квітня 1993 р. № 151/93 та «Положення про Національну службу посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98.
При Президентові України створено Національну раду соціального партнерства, яка складається з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань роботодавців і професійних спілок. Основною метою діяльності цього органу є узгоджене вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері, шляхом:
проведення тристоронніх консультацій з метою узгодження позицій, інтересів сторін соціального партнерства у соціально-трудовій сфері, пошуку компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктів;
вироблення пропозицій щодо генеральних і галузевих угод, організації і проведення консультацій при укладенні та розроб-
123
ці відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей, що виникають з питань виконання угод між соціальними партнерами, у разі їх звернення до Національної ради соціального партнерства.
Суб'єктом трудового права, що активно формує державну політику в галузі соціального партнерства, є Національна служба посередництва і примирення (далі — НСПП). Це — орган державної влади, що утворюється Президентом України з метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), прогнозування та сприяння своєчасному вирішенню таких спорів (конфліктів), здійснення посередництва для їх вирішення.
Тому діяльність та повноваження, здійснювані нею та Національною радою соціального партнерства, яка створюється на паритетних засадах суб'єктами соціального партнерства для узгодженого вирішення питань у соціально-трудовій сфері відрізняються між собою.
Національна рада соціального партнерства є консультативно-дорадчим органом. На відміну від неї рішення НСПП, хоч і мають також рекомендаційний характер, повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Більше того, у випадках, коли забороняється проведення страйку (ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»), рішення НСПП набувають обов'язкового характеру. Якщо сторони не врахують її рекомендації щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту), то НСПП звертається до суду для врегулювання спору.
НСПП наділена правами та повноваженнями, за допомогою яких може прямо чи опосередковано впливати на вирішення спору. Зокрема: шляхом участі у вирішенні спору на всіх його стадіях, координування роботи трудового арбітражу, направлення своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів, попередження сторін про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду спору, розроблення і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів щодо діяльності НСПП тощо.
124
Повноваження, якими наділена Національна рада соціального партнерства, не надають їй можливості реально виконувати поставлені перед нею завдання. Практика діяльності Національної ради свідчить про звуження її повноважень. Президентом України видано Указ «Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» від 27 січня 1999 р. № 70/99, згідно з яким Національну раду соціального партнерства позбавлено права підготовки рекомендацій Президентові України щодо напрямів соціальної політики.
У 1998 р. створено Конфедерацію роботодавців України з метою консолідації дій роботодавців щодо формування й реалізації узгодженої політики в соціально-економічній сфері, координування дій учасників щодо політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці, участі у переговорах з профспілками на національному рівні, делегування представників у Національну раду соціального партнерства, Національну службу посередництва і примирення. У 1999 р. вона вперше уклала Генеральну угоду з Кабінетом Міністрів України та профспілковими об'єднаннями України на 1999—2000 роки з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та забезпечення конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців1. В угоді сторони також визначили напрями та зобов'язання щодо створення дієвої системи соціального партнерства шляхом проведення попередніх консультацій та узгодження проектів з соціально-економічних питань, створення галузевих та регіональних об'єднань роботодавців та залучення їх представницьких органів до колективних переговорів і укладення відповідних угод, договорів.
Позитивною рисою розвитку соціального партнерства в Україні є прийняття Закону України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-Ш, який визначає правові, соціальні, економічні, організаційні засади створення та функціонування організацій роботодавців, форми та напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.
1 Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 вересня. — № 171.
125
Представниками найманих працівників залежно від рівня соціального партнерства є профспілкові організації, їх об'єднання або інші представницькі організації. Зміни політичної, економічної та соціальної систем в Україні безпосередньо вплинули і на формування та діяльність представників найманих працівників. За даними профспілок в Україні налічується 13 національних об'єднань професійних спілок і 88 всеукраїнських міжгалузевих профспілок. Трансформація українських профспілок передбачає їх перехід від виконання державних функцій до ролі соціального партнера у відносинах з органами держави і роботодавцями, запровадження їх співпраці на основі укладення колективних договорів і угод1. Практика укладення генеральних угод свідчить про активізацію профспілкових об'єднань у сфері соціального партнерства. Так, для ведення переговорів і укладення Генеральної угоди на 2004—2005 роки об'єдналося близько 70 профспілок та профспілкових об'єднань2.
Соціальне партнерство є необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку й утвердження громадянського миру в суспільстві. Його становлення і розвиток є одним з важливих напрямів державної політики, поліпшення трудового потенціалу держави та соціально-економічних відносин. З цією метою на різних державних рівнях приймаються програмні документи, складовою частиною яких є заходи розвитку соціального партнерства в Україні. Наприклад, Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000 схвалено «Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», в тому числі щодо розвитку соціального партнерства. Вони передбачають організаційні заходи, спрямовані на завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин. Підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства шля-
1 Осовий Г. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, пошук оптимальної моделі організаційних структур // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 6. — С 18, 23.
2 Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки. Додаток № 2 // Праця і зарплата. — 2004. — № 20.
126
хом створення сприятливих умов для його розвитку, удосконалення нормативно-правової бази, посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =

5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми

  1. Глава 16 СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
    У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досягнути соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний
  2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА. КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ
    ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА. КОЛЕКТИВНІ
  3. 2.4. Принцип соціального партнерства і договірного / встановлення умов праці
    Соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці як принцип трудового права виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання трудящих), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку
  4. І. Поняття і мета приватизації державного майна
    Одним із джерел інвестування вітчизняної економіки є приватизація державного та відчуження комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства можуть бути покупцями у процесі приватизації. Приватизація державного та відчуження комунального майна є однією з умов переходу до со-ціально орієнтованої ринкової економіки, курс на яку був взятий Україною ще в 1990
  5. 1. Загальні поняття й елементи форми держави
    Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована» побудована, сформована; здійснення нею влади має відбуватися певними методами, способами. Форма держави — це спосіб (порядок) організації, здійснення державної влади. Елементи форми держав: державне правління — спосіб організації вищої державної влади; державний устрій — спосіб поділу держави на певні
  6. 1. Поняття та види корпоративної форми інвестування
    Корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування — це вкладення коштів в акції підприємств що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу. До таких організацій належать: господарські товариства (акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повне товариство і командитне товариство), виробничий
  7. 2. Поняття, види та форми інвестиційної діяльності
    Інвестиційна діяльність визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Залежно від суб'єктів інвестиційної діяльності, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі її (цієї діяльності) види: • інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами, підприємствами, господарськими
  8. 8.1. Поняття робочого часу та його види
    Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця. Трудове
  9. 2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації
    Якісно новому станові всесвітньо-історичного розвитку людства — його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії — відповідає у політико-юридичній сфері і зорієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави. Держава соціально-демократичної орієнтації — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та
  10. § 1. Поняття, принципи та форми територіального устрою
    Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції 1996 р. Норми цього розділу є одним з найважливіших правових інститутів конституційного права України. Територія — одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Під територією розуміється не тільки сухопутна її частина, а й водні і повітряні простори над ними. До території
  11. § 7.1. Поняття трудового договору та його характеристика у сучасний період
    Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб'єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Інакше кажучи, немає трудового договору - не буде і трудового права. Цей акт волевиявлення людини здати іншій людині свою здатність трудитися, який може
  12. § 1. Поняття державного органу України і його конституційний статус
    Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах. Орган держави — це частина державного механізму. Кожний з них володіє специфічними рисами. Державні органи мають відповідні особливості, специфічні ознаки, за якими вони відрізняються від інших організацій,
Правовая электронная библиотека © 2014-2015
info@lawbooks.news




Рейтинг@Mail.ru