<<
>>

§ 2. Поняття і види референдумів

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст.
1).

Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлене». На відміну від виборів референдум не

є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або застосовувався в одиничних випадках (Велика Британія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.

Референдум — це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.

У законодавстві і філософській доктрині права термін «ре-Фферендум» тлумачиться по-різному. В нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Ріка).

Перший у світі референдум було проведено 1439 р. у швейцарському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.

В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). У конституціях інших країн виділення спеціальних глав або розділів трапляються рідко (глава 2 Конституції Республіки Білорусь, розд. 2 Конституції Словаччини). Детальна регламентація — це предмет законодавчого регулювання. В Україні діє Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведення референдуму.

Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За правовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують

затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України.

Згідно із законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водночас В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, що на них виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їхні результати.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними.

Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя

шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державотворення. Так, у Португалії факультативні референдуми проводяться з будь-якого важливого питання загальнонаціонального значення за винятком фінансових. Така ж практика в Іспанії, Польщі. Але в Польщі є такий специфічний різновид факультативного референдуму, який передбачає прийняття загальних принципів конституції ще до розробки її тексту. Були пропозиції провести такий референдум і в Україні перед прийняттям Основного Закону.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим. Дозаконодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер і проводяться для визначення ставлення громадян до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом. Піс-лязаконодавчі референдуми спрямовані на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту. Прикладом такого референдуму був всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому було підтверджено законність і надано найвищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, прийнятому 24 серпня 1991 р. Верховною Радою Української РСР.

За суб'єктами ініціювання референдуми поділяють на ініціативні та імперативні. Ініціативні референдуми призначаються парламентом та Президентом України, а імперативні — на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян, наділених виборчим правом.

Проведення ініціативних референдумів може бути скасованим тим органом, що його ініціював, а проведення імперативних референдумів є обов'язковим.

За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (не-

довіри) Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).

На конституційному референдумі обговорюються проекти нового Основного Закону або пропозиції з часткової зміни чинної Конституції. Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референдумів з міжнародно-правових питань є проблеми входження країни до відповідних міждержавних структур, співтовариств. На адміністративні референдуми виносяться питання управлінського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про зміну адміністративно-територіального поділу. З погляду юридичної сили рішення, що прийняті шляхом голосування на референдумі, мають різні юридичні наслідки.

Будь-яка класифікація суспільних явищ є умовною. Наведена вище класифікація референдумів за різними ознаками дає можливість усвідомити багатогранність такого соціального явища, як референдум, однією з провідних форм безпосередньої демократії.

<< | >>
Источник: Ю.М. Тодик, В.С. Журавський. Конституційне право України. 2002

Еще по теме § 2. Поняття і види референдумів:

  1. 1. Поняття та види інвестицій
  2. 2. Поняття і види проектних організацій
  3. 3. Поняття і види будівельних організацій
  4. 9.1. Поняття та види часу відпочинку
  5. 1. Поняття та види інвестиційних договорів
  6. 1. Поняття і види капітального будівництва
  7. § 9.1. Поняття та види часу відпочинку
  8. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин
  9. § 8.1. Поняття та види робочого часу
  10. 2. Поняття, види та форми інвестиційної діяльності
  11. 14.1. Поняття та основні види нагляду і контролю
  12. 2. Поняття та види іноземних інвестицій
  13. 8.1. Поняття робочого часу та його види
  14. 1. Поняття та види корпоративної форми інвестування
  15. 3. Поняття, зміст і види інвестиційних правовідносин
  16. 2. Поняття та види інвестиційно-правових норм
  17. 13.3.1. Поняття та види колективних трудових спорів
  18. Тема 3. Поняття, елементи та види цивільних правовідносин