Тема 5. Захист цивільних прав та інтересів

Зміст суб’єктивного права можна розглядати як сполучення трьох можливостей: визначеної поведінки правомочної особи, вимоги учинення визначених дій з боку інших (зобов’язаних) осіб, звернення у разі потреби до примусової сили державного апарату для реалізації іншої можливості.
Суттю суб’єктивного права завжди є право на щось. Суб’єктивне право -це насамперед право конкретного суб’єкта. Саме конкретність, певність є основною рисою, що характеризує правову природу суб’єктивного ци-вільного права. Суб’єктивне право - гарантована законом свобода, визнана правом, і тому це можливість самостійно діяти і приймати вольові рішення, - підлягає обов’язковій охороні з боку держави. Суб’єктивному праву завжди відповідає юридичний обов’язок (наприклад: договір найму, купівлі-продажу). Якщо власник приймає рішення відчужити належне йому на правах власності майно, то він здійснює своє право розпорядження шляхом вчинення дій, спрямованих на припинення права власності в порядку, встановленому законодавством. Дії можуть мати тривалий характер, а в деяких випадках реалізація права вичерпується однією дією. Наприклад, прийняття спадкоємцем спадщини - дія, що є підставою виникнення у нього права власності.

Дії, що здійснює уповноважена особа, називаються способами здійснення суб’єктивного права. Закон може надавати право уповнова-женій особі вчиняти лише одну конкретну дію або вибрати серед інших певний варіант поведінки. Згідно з ч. 2 ст. 874 ЦК України підрядник має право замість продажу предмета побутового підряду притримати його або вимагати відшкодування.

У деяких випадках здійснення суб’єктивного права можливе лише за згодою особи, інтереси якої мОЖУТЬ бути порушені. Так, для прода-жу частки спільної власності продавець зобов’язаний повідомити у письмовій формі решту учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її.

Вибір способу суб’єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Наприклад, задля безоплатної передачі свого майна - дарування, задля одержання грошової винагороди - купівля-продаж, задля отримання іншого майна - договір міни.

Вибір способу здійснення права можливий при вчиненні дій особисто або через представника. Договір доручення передбачає, що одна сторона вчиняє від імені та за рахунок іншої сторони певні юридичні дії.

Межі суб’єктивного права визначаються законом і встановлюють міру можливої поведінки уповноваженої особи у правовідносинах. При порушенні встановлених меж здійснення цивільного права вирішується відповідно до вказівок закону. Угода, укладена юридичною особою всупереч статутним цілям, визнається недійсною і набуті за нею права не мають юридичного значення. Межа здійснення суб’єктивних прав може встановлюватися залежно від строку існування права, суб’єктивного складу учасників правовідносин, кола їх повноважень.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків, суб’єкт правовідносин зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, не порушувати публічний порядок, інакше здійснені ним правочини будуть визнані нікчемними, недійсними (ст. 228, 234 ЦК України).

Цивільний обов’язок відповідає суб’єктивному цивІЛьнОМу праву, в його основі лежать певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Держава заінтересована у певній поведінці суб’єктів і тому вона встановлює певні норми поведінки (принципи).

Виділяють принципи належного і реального виконання обов’язку.

Принцип належного виконання обов’язку означає, шо мають бути до-держані всі умови зобов’язання. Відповідно до ст. 528 ЦК України зобо-

в’язання має виконуватися належним чином відповідно до умовдого-вору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання стосується місця, строку виконання зобов’язання. Стаття 530 ЦК України визначає: якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), або якщо у зобов’язанні, строк (термін) його виконання пов’язується з подією, яка неминуче має настати, воно підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов’язання встановлюється у договорі, а якщо місце виконання зобов’язання у договорі не встановлено, виконання провадиться: 1) за зобов’язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, -за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання; 4) за грошовим зобов’язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, -за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання, якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов’язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

У ч. 2 ст. 532 вказано, що зобов’язання може бути виконане в ІНшому мІСЦІ, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип реального виконання має особливе значення в цивільних та господарських відносинах. Наприклад, кредитору належить право вимагати виконання обов’язку в натурі. Причому реальне виконання стосується лише однієї умови - предмета обов’язку, це певні блага, з якими пов’язані обов’язки.

Носієм цивільно-правового обов’язку є особа, до якої звернуто вимогу закону або договору щодо додержання певної поведінки. Суб’єктами виконання пасивних обов’язків є громадяни, юридичні особи і держава. Від імені юридичної особи обов’язки здійснює виконавчий орган -

директор, головаправління та ін.. Від імені держави діють посадови осо-би відповідно до Закону України «Про державну службу», тому що держава реалізує права та обов’язки через систему своїх органів і посадових осіб.

Здебільшого, цивільно-правовий обов’язок, пов’язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Між тим законодавство передбачає деякі випадки, коли обов’язок виконує третя особа. Наприклад, особа, яка виконала за боржника його обов’язок, може звернутися до нього з регресною вимогою. При солідарній відповідальності боржник який виконав обов’язки, має право регресу до інших боржників.

Основні ознаки юридичного обов’язку:

необхідність певної поведінки;

забезпечення вимоги певної поведінки законом;

обумовленнісгь виконання цивільно-правового обов’язку з суб’єктивним правом уповноваженої особи.

Поняття та засоби захисту цивільних прав.

Юрисдикційна форма захисту - це діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених суб’єктивних прав. У цих рамках розрізняють загальний і спеціальний порядок захисту.

За загальним правилом захист цивільних прав здійснюється в судовому порядку. Засобом судового захисту цивільних прав виступає позов, тобто вимога до суду про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернення до відповідача з вимогою про виконання обов’язку, з іншого боку. Спеціальним порядком захисту відповідно зі ст. 17 ЦК України варто визнати адміністративний порядок, що передбачає право особи, у випадках, встановлених законом, звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені законом. Однак законом встановлено, що рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Засобом захисту цивільних прав, який здійснюється в адміністративному порядку, є скарга у відповідний управлінський орган, подана особою, права якої постраждали в результаті правопорушення.

У деяких випадках застосовується змішаний, тобто адміністративно-судовий, порядок захисту.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою дії громадян і органі-зацій по захисту цивільних прав, що відбуваються ними самостійно, без вернення за допомогою до державних компетентних органів (це має назву «самозахист цивільних прав»: дії особи в стані необхідної оборони, крайньої необхідності й ін.)

Під засобами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених прав і вплив на правопорушника. Загальний перелік їх наводиться в ст. 16 ЦК України. Кожній особі дано право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання права. Цей спосіб захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується документами встановленої форми, а також суб’єктивне право оспорюється. Цей спосіб передбачає, що вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб вважають одним з різновидів такого способу, як відновлення становища, що існувало до порушення права. Сторони, в обох випадках, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дії, яка порушує право. Такий спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами - такими, наприклад, як стягнення збитків, або існувати самостійно.

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб застосовується тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов’язку в натурі. Цей спосіб полягає в тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки, взяті ним на себе у силу договору. Реальному виконанню, як правило, протиставляють виплату грошової компенсації, але не завжди вона може задовольнити позивача. Договори укладаються для того, щоб виконуватися, а не бути заміненими грошовою компенсацією, тому, зазвичай, має місце примусове виконання в натурі і лише в тих випадках, коли таке виконання вже стало неможливим або втратила інтерес для кредитора можлива грошова компенсація.

Зміна або припинення правовідносин. Цей спосіб, здебільшого реалізується в юрисдикційному порядку, однак можливий і неюрисдикційний

спосіб. Особа може припинити дію договору (розірвати його достроко-во) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер-жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Кожна особа може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу дер-жавної влади, яким порушено його права або законні інтереси. Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий неправомочним органом тощо, і при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб. Суд приймає рішення про визнання такого акта недійсним повністю або частково. Недійсним визнається акт з моменту його видання або введення у дію закону чи іншого нормативного акта, якому такий акт суперечить.

Відшкодування збитків являє собою найбільш поширений спосіб за-хисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає втому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну компенсації в натурі, у даному випадку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи. Під збитками законодавець (ст. 22 ЦК України) визначає: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушено (упущена вигода). Факт спричинення збитків, а також їх розмір мають бути доведені визначеним законом шляхом при примусовому стягненні збитків.

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у по-кладенні на порушника обов’язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення. Моральна шкода, як зазначено ст. 23 ЦК України, полягає: 1) у фізичному болю, якого особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи. Законодавець дає вичерпний пе-релік ознак моральної шкоди, що дозволить у майбутньому уникнути

безпідставних судових позовів про відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном. Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності та справедливості і має бути адекватним у спричиненні потерпілому страждань.

Самозахист цивільних прав - здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону її особистих або майнових інтересів. Він завжди здійснюється після вчинення правопорушення. У ЦК України 2003 року (ст. 19) вперше введено поняття самозахисту цивільних прав. Самозахист характеризує те, що він здійснюється тоді, коли порушення суб’єктивного права вже відбулося і триває; обставини місця і часу виключають можливість звернення до державного захисту, хоча і не виключаються можливості звернення до судового захисту; здійснення самозахисту, перш за все, силами самого потерпілого, однак можливість допомоги інших фізичних або юридичних осіб не виключається; самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для припинення правопорушення, і має відповідати характеру самого правопорушення. Неприпустимо застосовувати заходи самозахисту таким чином, щоб порушувати права та законні інтереси інших осіб. Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права та характеру дій, якими воно порушене.

Захист порушеного права здійснюється в рамках певної процедури, оскільки правовий захист - це, як правило, акт, змістом якого є заходи, передбачені законом. В Конституції України захист як суб’єктивне право є правом на звернення до суду, яким володіє кожний учасник цивільних правовідносин. Принцип диспозитивності щодо здійснення цивільних прав є домінуючим у разі вирішення суб’єктом питання способу його захисту. Останнє залежатиме від того, якого виду цивільні права можуть захищатися шляхом поновлення становища, яке існувало до порушення права, примусу до виконання обов’язку в натурі, припинення або зміни правовідносин, відшкодування збитків або оплати штрафних санкцій тощо.

Особливості немайнових прав зумовлюють специфіку їх захисту. За-собами захисту особистих немайнових прав, поряд з іншими заходами, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яке застосовується пок-ладанням на винну особу обов’язку спростування певних відомостей.

Суть правового захисту в теорії права трактується неоднозначно, це необхідно вивчити більш повно самостійно. Наведемо, думку відомого вченого С. С. Алексеева, який визначає, «що правовий захист - це держав-

н~о-примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, за-безпечення виконання юридичного обов’язку».

Нова форма способу захисту передбачена ЦК України 2003 року у ст. 18 - це захист цивільних прав нотаріусами. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів нотаріусами встановлений ст. 83 Закону України «Про нотаріат». Виконавчі написи здійснюються як державними так і приватними нотаріусами у випадках коли заборгованість має безспірний характер та строк позовної давності за нею не сплив.

<< | >>
Источник: Л.О. Доліненко, В.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Цивільне право України. 2006

Еще по теме Тема 5. Захист цивільних прав та інтересів:

  1. Тема 5. Захист цивільних прав та інтересів
  2. Що таке захист цивільних прав та інтересів?
  3. Тема: Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Захист цивільних прав. Цивільно-правова відповідальність
  4. Тема 14. Здійснення та захист особистих немайнових прав
  5. Тема 6. Об’єкти цивільних прав
  6. Тема 14. Здійснення та захист особистих немайнових прав
  7. Тема 4. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків
  8. Тема 6. Об’єкти цивільних прав
  9. Тема: Об’єкти цивільних прав
  10. Тема 4. Здійснення цивільних прав і виконання обов’язків
  11. Тема З Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал
  12. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  13. Тема 1. Поняття цивільного права. Предмет та метод, система цивільного права. Функції та принципи цивільного права
  14. Які є засоби цивільно-правового захисту права власності?
  15. Тема: Поняття цивільного права. Цивільне законодавство
  16. Тема 16. Речові права на чуже майно. Захист речових прав на чуже майно