<<
>>

2. Основні загальні ознаки правової держави

Соціально-змістовні:

1) закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

2) панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали.

Наголос саме на пануванні таких законів має на меті підкреслити, що для утворення правової держави замало лише наявності законів як актів представницького органу вищої державної влади. Принципово важливо, щоб вони відповідали зазначеним («матеріальним») показникам і щоб такими актами були врегульовані всі основні ділянки, зони суспільного життя (насамперед відносини між громадянами, з одного боку, і органами, організаціями держави — з іншого). Інакше кажучи, стан панування законів характеризується певними якісними і кількісними показниками;

3) врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозволенного підходу, принципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не за-боронено законом»;

4) взаємовідповідальність особи і держави;

5) притаманність усім громадянам високої культури права, зокрема їх обізнаність із життєво необхідними юридичними законами, а також уміння і навички їх використання у практичному житті.

Формальні:

1) чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів — законодавчих, виконавчих, судових — на основі підпорядкування саме закону як волевиявленню народу або вищого представницького органу державної влади усіх інших органів держави (принцип розподілу влади);

2) юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охорони та захисту основних прав людини. Акцент на необхідності саме процедурно-процесуального за-безпечення здійснення прав особи покликаний відзначити ту обставину, що самого лише номінального, «номенклатурного» їх закріплення в тексті Конституції, інших важливих законів для юридичної захищеності особи ще не досить.

Таке декларування, «називання» саме по собі набуває не більш як формально-пропагандистського значення. Не відповідаючи на запитання, як, яким чином, якими конкретними діями втілити в життя поіменова-не право людини, закон перетворюється лише на обіцянку, декларацію, гасло, програму, але «не дотягує» до явища власне юридичного;

3) високозначуще становище у суспільному і державному житті судових органів як, у певному розумінні, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини. Таке становище судових органів — своєрідний «лакмусовий» папірець, щоб оцінити, є держава правовою чи ні. Це пояснюється унікальними, найефективнішими можливостями саме цієї «гілки» державного апарату у визначенні того, що є право, правомірність, правда, справедливість з будь-якого конфліктного питання. Такі можливості зумовлюються специфікою формування судових органів, їх внутрішньою організацією (структурою), змістом повноважень, порядком (процедурою) судочинства. До основних показників, за якими «діагностується» зазначене становище суду, можуть бути віднесені: залежність здійснення правосуддя виключно від закону, відсутність будь-яких позазаконних чинників щодо ухвалення судових рішень; доступність судового захисту для громадян, яка характеризується тим, що лише загальнодозво-ленним принципом регулювання визначається можливість звернутися до суду зі скаргою на порушення, обмеження прав особи; максимально широке коло державних органів, дії та акти яких можуть бути визнані судом незаконними. Важливою умовою доступності судового захисту прав громадян є також його економічність, «собівартість», тобто сума різноманітних витрат (матеріальних засобів, коштів, часу, зусиль та ін.), зроблених особою з метою судового захисту її інтересів;

4) неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та громадськими органами.

Лише комплексне поєднання у державі всіх наведених ознак — і змістовних, і формальних — дало б підстави вважати її правовою.

<< | >>
Источник: П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави. 2001

Еще по теме 2. Основні загальні ознаки правової держави:

  1. 1. Загальне поняття й ознаки держави
  2. 1. Основи концепції правової держави
  3. 1. Загальні поняття й елементи форми держави
  4. 3. Правова держава як держава соціальної демократії
  5. 1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права
  6. 1. Загальна характеристика правової норми
  7. 2. Структура правової норми
  8. Які умови (підстави) цивільно-правової відповідальності?
  9. 3. Основні види державного устрою
  10. П.М. Рабінович. Основи загальної теорії права та держави, 2001
  11. Що означає зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави?
  12. 4. Функції держави
  13. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  14. Тема З Правова держава як гарант здійснення та захисту прав людини — загальнолюдський соціально-політичний ідеал
  15. Розділ І. Загальні положення цивільного права